Походження східних слов'ян
Сучасні українці є однією з гілок слов'янства, тому питання походження східнослов'янського етносу було, є й буде актуальним для нашої нації. Рання історія східних слов'ян на сьогодні є недостатньо вивченою. Існують різні думки щодо їх походження. Проте, перш ніж аналізувати їх, варто зазначити хто ж такі слов'яни.
Слов'яни — велика група споріднених за мовою та культурою індоєвропейських народів, що живуть у Східній і Центральній Європі. Чисельність слов'янських народів, за різними даними, сягає від 300 до 350 млн. осіб. Слов'янський етнос ділять на три групи: східнослов'янську (українці, білоруси, росіяни), західнослов'янську (поляки, чехи, словаки, лужичани), південнослов'янську (серби, болгари, хорвати, словенці, боснійці, македонці, чорногорці). Термін "слов'яни" не має загальноприйнятої етимології. Одні історики вважають, що він походить від слів "слово" або "слава", інші вчені ототожнюють поняття слов'яни зі словом раб яке звучить англійською – slave або німецькою – der sklave. Радянський мовознавець М. Марр вважав, що слово слов'яни походить від самоназви скіфів - сколоти. Існує думка, що назва має топонімічне походження; можливо, це назва одного слов'янського племені, що згодом поширилась на всі народи. Конкретний топонім надійно визначити не вдається, ймовірно, це назва ріки Славутич (Дніпро), назви рік Слуя, сюди ж польські назви рік S?awa, S?awica, сербське Славница. І врешті-решт видатний чеський мовознавець Л. Нідерле обстоював думку, що взагалі неможливо визначити етимологію слова слов'яни.
Першим, хто порушив питання походження слов'янського етносу був Нестор Літописець, який висловив свої думки у "Повісті минулих літ". Він вважав прабатьківщиною слов'ян басейн Дунаю, звідки потім слов'яни емігрували на землі східних, західних та південних слов'янських народностей. Нестор Літописець вважається засновником Дунайської концепції походження слов'ян. Варто зазначити, що більшість науковців є прихильниками такої теорії. Адже лише ця гіпотеза задовільно тлумачить незрозумілий потяг слов'янських племен до Дунаю в епоху Великого переселення народів у V—VI ст. і стійку пам'ять про нього серед усіх слов'янських та деяких прибалтійських народів, більшість із яких ніколи не були пов'язані з цією річкою ні географічно, ні історично. Як відомо, символ Дунаю виступає переважно в старовинних народних піснях, особливо в календарному та обрядовому фольклорі, що виник набагато раніше від Київської Русі й походів київських князів на Візантію, під час яких східні слов'яни, на думку багатьох дослідників, нібито вперше познайомилися з Дунаєм. Усе це свідчить, що образ Дунаю у слов'янському фольклорі з'явився разом з формуванням фольклорної символіки й образної системи, а не був запозичений пізніше, після міграції слов'янських племен на південь. Навпаки, загальний рух різних племен Середньої й Південної Європи аж до початку н. е. відбувався з півдня на північ.
Польські та чеські славісти запропонували Вісло-одерську концепцію прабатьківщини слов'ян. В її основі лежить гіпотеза археологів щодо походження слов'ян від лужицької культури, що була поширена у межиріччі Одеру і Вісли.
Радянський історик Б. Рибаков запропонував Вісло-Дніпровську або Дніпровсько-Одерську (розширену) концепцію, згідно з яко. слов'яни зародилися в межиріччі Дніпра та Вісли (Одра), причому центром слов'янської прабатьківщини було Придніпров'я.
Сучасні послідовники азійської концепції походження слов'ян вважають, що предками слов'ян були або скіфи й сармати або слов'яни прийшли в Європу разом з гунами.
Отож внаслідок браку джерел та політизації питання дана проблема не може нині бути вирішена шляхом встановлення єдиної загальноприйнятої теорії походження східних слов'ян, протилежні думки існували й існуватимуть, а от яка з них має більше підстав - обирати кожному з нас.
