А ви не замислювалися, часом, чому напередодні і в перші роки Незалежності, до нас так вибірково і так специфічно поверталася наша історія?
Їі, так звані, „білі плями" досить дивним шляхом „латали".

Згадайте, які саме перші ідеологічні праці з'явилися на полицях книгарень – спочатку Донцова, Липинського, Виниченка. І лише згодом самотужки люди (хто цікавився історією власної держави) почали натрапляти на праці Сціборського,Липи, Шемета, Міхновського. Ідеологічні твори цих авторів так і не набули по сьогоднішній день достатньої загальнодержавної підтримки та популяризації.
Те саме спостерігаємо не лише з ідеологічно-теоретичними працями геніїв та справжніх патріотів України, а і з її історичними постатями.
В перших підручниках історії часів Незалежності з'явилася інформація про Грушевського (до того ж, хибно було названо його Президентом України, в той час, коли він був лише Головою законодавчого державного органу), Винниченка, Петлюри (погодьтеся, це не ті особи, якими має пишатися нація і про яких має насамперед отримувати інформацію. Зрештою і історичні праці згаданих  постатей теж грішать упередженим суб'єктивним викладом нашої минувшини) . А вже потім до нас фрагментарно надходила інформація про Скоропадського, Болбочана, Дяченка, отаманів Перших Визвольних змагань тощо. 

Таке враження, що навіть за цим процесом слідкували потрібні люди і були до нього готові, і навіть встигли наперед опрацювати і підготовити саме ту інформацію,яку треба було вкинути в голови українцям. Аби знову відтягти від правди, такої їм не вигідної. 
Тієї правди, до якої були причетні їхні пращури. І причетні в злодійській, ворожій ролі.
Напевно колишні більшовицькі комісари з вуст в уста передавали своїм нащадкам, готуючи з них собі заміну на партійно-номенклатурні посади, як надалі поводитися з аборигенами, тобто з нами – українцями.
Цей заповіт своїх „предков"-комісаров нинішня поросль з числа п'ятої колонизавзято виконує по сьогоднішній день. Ім'я їм колісніченки, табачники,єфремови, бондаренки і ще багато, багато, багато...