Щасливі, тому що вільні, вільні, тому що самотні...
Навколо стільки розмов про кохання, шлюб, весілля. Зима ж надворі. І у багатьох виникає питання: навіщо людям одружуватися? Заради чого? Чи не простіше жити без штампа в паспорті? Без формальностей, без особливих проблем? Або й взагалі не жити з кимось. Для чого всі ці дискусії і кому це потрібно? Якось почула від знайомого фразу: "Шлюб ? це свідома самоомана себе і партнера". Що могло наштовхнути 20-річного юнака на таку думку, коли у нас шлюб і сім'ю підносять на рівень ледь не святості? Як не дивно, але людей, які думають подібне, багато. Такі люди не піддаються загальноприйнятим правилам, стереотипам і виступають за самотність. Гадаю, це правильно. Спробую пояснити, чому.
Як на мене, то шлюб ? це не лише свідома самоомана себе і партнера, а й обмеження права людини на свободу. Подумайте, навіщо люди реєструють свої відносини в РАКСі, церкві і т.д. Бо так роблять всі, чи у вас свої пояснення? Можливо не треба отих всіх церемоній? Якщо кохання ? це дар Божий, то всі ті відносини реєструє Бог, а до чого тут оці суспільні установи, в яких розписуються, обмінюються каблучками? І ще цікаво, навіщо вся та комедія: величезні столи з наїдками, "напитками", купа п'яних гостей, які, не в силах добрести додому, засинають у салатах, і вимучені молоді, яким вже все одно? Хіба ж не так?
Чому наш світ такий, що люди не вміють довіряти один одному, що їм неодмінно необхідна печатка в паспорті. Щоб та бідна людина не втекла від них? А як же тоді почуття, розуміння, і ... ні, певне люди на таке не здатні...
Нині популярна думка, що шлюб ? це соціальний інститут, який унормовує життя суспільства. Але тоді чому ж у суспільстві стільки людей, які проти шлюбу. З точки зору соціальної політики, шлюб необхідний для виховання дітей ? в цьому випадку сім'я більш захищена у фінансовому плані. А так, як казав Артем Лоскутов (авт.: російський художник, перфомансист): "Шлюб ? це спосіб дурити державу. Отримувати пільги, дотації. Без штампа в паспорті вам не дадуть субсидії на житло. А на щось інше шлюб не годиться".
Старші люди говорять, що проти шлюбу ті, кому 17-25 років. Але це не так, бо якраз у цей вік переважно дівчата виступають за шлюб. Тобто вони мріють про своє казкове весілля, ідеальне сімейне життя, хоча й знають, що це неможливо і, що вони зі своїм супутником, як співається в одній пісні: "не доживут до пенсии, как Сид и Нэнси". А в той же час ті, хто це вже зрозумів ? розлучаються. І тут той чудо-соціальний інститут нічим не допомагає. І приписувати вину чоловікам не треба, мовляв: всьому винна криза середнього віку. Тут такою ж мірою винні й жінки: не змогли втримати "під своїм каблуком". Бо жінки, нібито, потребують уваги. Так більшість дівчат під час зустрічання з хлопцем обов'язково наголошують на тому, щоб ... проявляли свої почуття увагою, під якою найчастіше розуміється матеріальний подарунок. І такий знак уваги повинен виявлятися не лише у день св. Валентина чи подібні дати, а й, бажано, кожного дня. Якщо хлопець цього не робить, то він не романтичний. А якщо не романтик, то "такий ти мені не потрібен" і т.п. Ну, знайдуть вони того, хто проявлятиме увагу, затягнуть його до РАГСу. А далі що?
Спочатку ви клянетесь один одному в коханні, далі вступаєте у шлюб, живете душа в душу декілька років, а потім починаються проблеми. Скажете, що все ж робиться за коханням. Не повірю. Адже вчені довели, що кохання триває максимум три роки, а далі ? звичка. Спочатку вас починають дратувати ті дрібнички, які колись були вам такі приємні, далі у вас виникають сімейні сварки, а пізніше і взаємні образи. І нерідко все це переходить у насильство: і моральне і, навіть фізичне. А які ж діти виростуть у таких сім'ях? Моя одногрупниця, яка була старшою за нас на три роки, ще з першого курсу весь час говорила: "Девочки, хочу замуж! Зачем мне эта учёба! Найдите мне мужа!". Вийшла заміж вона на четвертому курсі і вже менш ніж через півроку — розлучилась. Сама ж виправдовувалась: "Родители хотели, чтобы я вышла замуж — пожалуйста!". Батьки? Смішно!
Створюючи сім'ю, ви мрієте, щоб вона була ідеальною, щасливою. Інакший варіант і не розглядається, бо колись такі закохані, десь у парку на лавочці під кущем бузку, ви клялись одне одному у вірності, обіцяли любити і піклуватися в радості і горі, багатстві і бідності... Але, виявляється, саме інакше й виходить. Спочатку люблять і піклуються один про одного в бідності, а далі хочеться й у багатстві. А якщо того багатства не передбачається, починаються докори: ти ж обіцяв мені те і те... Звичайно, завжди важче сім'ю зберегти, ніж її створити.
Сім'я ? це не тільки життя разом, а ще і взаємна відповідальність. Хтось може сказати, що шлюб ? засіб запобігання уникнення цієї відповідальності. Можуть виникати взаємні непорозуміння, і в такі моменти шлюб зв'язує людей, щоб вони не наробили дурниць. Це абсурдно. При вінчанні молоді клянуться перед Богом, що не покинуть один одного до смерті, які б негаразди не випали на їхнє спільне життя. Але навіщо так казати, коли людина знає, що якщо захоче, то все одно покине.
Багато молодих людей нині вважають, що шлюб і взагалі будь-які відносини між статями ? це обмеження права людини на свободу: на свободу вибору, дій, існування. Тому, щоб всього цього не сталося ? краще жити в самотності. Ось така існує думка!
Ммм... Ви відчуваєте цей солодкий присмак самотності. Він надихає, він робить вас сильнішими. З кожним днем ви все більше розумієте, наскільки ви щасливі. Щасливі, тому що вільні, вільні, тому що самотні... Ніхто не обмежує вашого існування. Ви можете бути там, де хочете, із тим, з ким хочете, і робитимете ви теж, що хочете... Ніхто не забере у вас самотність. Вона тільки ваша.. Самотність ніколи не буде вас ревнувати, вона ніколи не зрадить, ніколи не змусить прискорено колотитися серце і ніколи не зробить вам боляче. В самотності можна зробити неосяжні речі. Стати тим, ким ви хочете і ніхто не буде докоряти вам за це...
