Paul Magogan
Головна заповідь одна і єдина – любити Господа Ісуса Христа й вірити в нього.
09.01.2013
1915
2

Янголи зла, або Життя на межі смерті

Янголи зла, хто вони? Безпорадні істоти, які стали об'єктами людської ненависті, чи супергерої з надлюдськими властивостями? Посланці з потойбічного світу без можливості жити нормальним життям у цій країні чи провідники зла, чия мета - зруйнувати цей світ, щоби помститися йому? Вороги цивілізації чи жертви чужої байдужості? Бунтарі та борці за краще майбутнє чи потенційні злочинці?

Дитяча розбещеність та її наслідки

Діти бувають дуже різні. Одні - лагідні, інші - жорстокі й цинічні. Чимало з них мають проблеми в сім'ї, не помічати яких не можна, тому що це чревате великими наслідками. Роки дитинства деякою вірогідною мірою показують те, яким може бути майбутнє цієї дитини, наскільки вона здатна вирости доброю людиною, або потенційним злочинцем, або нікчемою, схильною до пристосуванства, або корупціонером на державній посаді.

Розповсюджена хибна думка про те, нібито виховувати дітей легко. Але виховання - ціла наука, в області якої існують фахові посібники й безліч наукових праць. Тим не менш, усе одно проблеми в цій сфері залишаються, а теорія педагогіки, попри все, багато в чому відірвана від практики.

Іноді не тільки педагогам, але й батькам важко помітити ту межу, котра відділяє дитячі витівки від злочину. Проблемними дітьми мали би займатися психологи й спеціальні вихователі, проте кількість таких фахівців дуже обмежена. Особливості таких дітей потребують індивідуального підходу, якого українська система освіти чомусь не може дозволити. З боку дорослих їм потрібна увага й допомога, щоби вони були в змозі усвідомлювати свою поведінку, планувати власне життя й майбутнє.

Скільки їх таких, неприкаяних хлопців і дівчат, без достатнього розуму, без бажання вчитись, щоб отримувати корисні для суспільства навички, без належної уваги з боку батьків та вчителів? Здається, ніби з самого початку життя вони стають розбещеними чи одразу народжуються такими. А коли підростають, дехто з них, якщо не потрапляють за ґрати після скоення злочинів, то гинуть у молодому віці, а саме від пияцтва, ВІЛ, вживання наркотиків, внаслідок вуличних розборок або самогубства. Вважати їх героями можуть лише схожі на них люди, тобто такі ж cамі розбещені істоти. Насправді то зруйновані людські життя, нікому не потрібні, а тому приречені. У цьому світі вони - ніби янголи зла, про яких декому хотілося би ніколи не знати й не пам'ятати. Проте життя змушує згадувати про їхні проблеми, хіба вони насправді не люди?

Історія Аліка

Пригадую з шкільних років, був у нашій школі хлопець на ім'я Альберт з паралельного класу. Йому тоді було років чотирнадцять, усі називали його за скороченою формою – Алік. Він завжди привертав до себе увагу своєю винятковістю. Ми знали, що він був з проблемної сім'ї та зростав без батька.

За своєю поведінкою Алік був протилежністю всім іншим школярам. На відміну від мовчазних і покірливих дітей, яких була більшість, він мав у собі бунтарський дух у поєднанні з жорстоким характером і вираженими садистськими схильностями, які випробував на молодших за себе дітях.

Худорлявий, трохи сутулий, з рудим кольором волосся, схожий обличчям на кіногероя, він міг би подобатися дівчатам, але був байдужий до них. Незважаючи на юний вік, він нестримно шукав самоствердження. У зв'язку з цим, він мав звичку до всяких витівок, у тому числі полюбляв знущатись над молодшими.

Коли під час перерви хлопчики молодших класів чекали біля аудиторії, можна було почути заздалегідь наближення Аліка. Несподівано з глибини коридору доносився його крик у стані якогось екстазу, це означало, що він їх помітив вже заздалегідь. Він прямував до них широкими кроками, нерозмірними з його щуплою статурою, хитаючись, ніби на підпитку, і верескливо викрикував команду:

- Построїлися! А ну, швидко! Я кому сказав?

Він насолоджувався своїм пануванням над ними, супроводжуючи це відбірними матюками, від яких могли би впасти в сором дорослі люди. Хлопчики змушені були виконувати його команди, тому що відчували жах перед цим командиром. Вони не могли не боятися, знаючи, чого можна очікувати: він міг вдарити, боляче вщипнути, надерти вуха, дати щелбана, заламати руки, почати хльостати шкіряними рукавичками по обличчю. Здатність спритно чинити тортури свідчила про наявність природнього таланту, і він чинив таке майже кожного дня.

Потім, проходячи перед їхнім строєм, він вимагав віддавати йому честь. Кожна жертва мала встати по стійці смирно, тримаючи долоню правої руки навколо скроні, як це роблять справжні солдати в армії. Здається, він мав насолоду, коли уявляв себе ніби офіцером, який віддає накази підлеглим.

Чи, може, він робив усе це, вважаючи себе рівним Богові? Імовірно, що так і було, тобто він не мав сумнівів у тому, що йому дозволено творити що завгодно. А може, він просто вважав себе кращим за інших, якимось супергероєм. Напевно, то були симптоми психічного розладу, що часто трапляється з дітьми, які зростають у проблемних сім'ях.

Одного разу, невдовзі після чергових викрутасів Альберта, тобто Аліка, пролунав дзвінок, після чого у нашому класі мав розпочатися урок малювання. Коли ми посідали за парти, вчителька, зовнішньо дуже інтелігентна жінка, тихо промовила:

- У кожного своя судьба, а комусь світить... мабуть, ви здогадуєтесь, про що я.

У класі повисла тиша. Було не зовсім зрозуміло, що або кого вона мала на увазі. Після короткої паузи вона додала:

- Комусь світить тюрма, це вже видно. Хіба не знаєте Аліка?

Заінтригувавши нас, вчителька різко змінила тему, нібито доторкнувшись чогось дуже неприємного. Але тоді Алік, відомий багатьом з нас майже як закінчений злодій, ще не потрапив ні в яку таку історію. Мабуть, вчителька хотіла сама себе заспокоїти, проте її слова пролунали, ніби вона напророчила йому майбутню судьбу. Важко було передбачити, що потім все станеться гірше, ніж вона уявляла.

Попри привабливу зовнішність, Алік мав занадто жорстокий характер, за що його одні ненавиділи, інші боялися. Учителі його не любили, тому що не знали, чого від нього очікувати, їхні намагання давати йому настанови були марними. Учитись він не хотів і не вчився, а примусити його до чогось було вкрай важко.

Здається, сам він оцінював себе набагато вище, ніж він був. Він бачив себе ніби Богом для інших, але йому було занадто далеко до того, щоби користуватися пошаною людей. Іноді, розуміючи безпідставність власних амбіцій, він упадав у істерію, у стані якої був здатний чинити зло. Але після досягнення дорослого віку його витівки могли стати набагато небезпечнішими як для нього самого, так і для інших.

Дорослі жаліли Аліка, хоча й давно поставили на ньому хрест. Він був непримиренним хуліганом, злим янголом для навколишнього світу. Світ таких не сприймає, а та частина світу, куди прямував Алік, була відверто жорстокою. У середовищі, де панують блатні поняття, він навряд чи прожив би довго.

Як водиться, більшість учнів планували знайти для себе після закінчення школи, так би мовити, місце під сонцем. Зазвичай, такі плани передбачають подальше навчання заради отримання професії. Щодо Аліка, то життя його обірвалося трагічно невдовзі після закінчення восьмого класу.

Того вечора Алік, перебуваючи на підпитку після гулянки з друзями, вийшов з дому й не повернувся. Через декілька днів хтось з родичів почав хвилюватися й звернувся до міліції. З'ясувалося, що в день його зникнення трапилось ДТП, у якому загинув якийсь молодик. Пізнати тіло було неможливо, то була суцільна кривава маса з залишками одягу. ДНК-експертиза показала, що то був саме він.

Як виявилося, пізно ввечері його збила автівка на швидкісній трасі, у місці без пішохідного переходу. Може, він би не загинув, якби через якусь мить знов не потрапив під машину, яка їхала назустріч. Слідом їхали ще автівки, і рух не припинявся, доки тіло на дорозі не перетворилося на суцільне місиво з кісток і плоті. Після того міліція була не в змозі знайти ані винуватця трагедії, ані безпосередніх свідків, тому справа так і залишилася недоведеною до суда.

Залишки тіла потім поховали в закритій труні. Серед знайомих і родичів Аліка задовго до цього панувало передчуття того, що його життя саме так і завершиться - у юному віці й безглуздо. То була остання з його витівок на цьому світі, і вона обернулася для нього жахливою смертю.

Життя розставляє все по своїх місцях, хоча не все здається справедливим. Таке враження, що Алік отримав від життя те, до чого він цілеспрямовано рухався. Хибний життєвий шлях призводить до відповідних наслідків, незважаючи на юні роки або брак досвіду: що посієш, те й пожнеш.

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Юлія Дукач Аналітикиня проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"