Ученому світ, а невченому тьма?
Нещодавно прочитала десь в інтернатах фразу, сенс якої був приблизно у наступному: через кілька років вашими начальниками будуть ті колишні однокласники, які прогулювали уроки та вчилися на двійки. І тепер, коли я озираюся навколо, мені щодня все більше здається, що це так і буде.
Іронія долі в тому, що нерідко люди із трьома дипломами про вищу освіту та знанням кількох іноземних мов у результаті торгують на базарі картоплею або касиром у супермаркеті. З такими поворотами долі зустрічалося, певне, багато з нас, у багатьох, мабуть, є знайомі, знайомі знайомих чи далекі родичі, які опинилися у подібних ситуаціях.
В чому причина? Звичайно, їх кілька. Одна з найважливіших причин – недостатній рівень освіти в нашій країні в цілому. І це також ні для кого не є секретом. Тут мінусів занадто багато: не завжди компетентні у своєму ж предметі викладачі, незручний графік занять, незрозуміла система оцінювань, іноді – надлишкова принциповість керівництва, внутрішня політика вишів, корумпованість… Цей список можна продовжувати.
І тут, знову ж таки, згадується ще одна цитата з просторів всесвітньої мережі. Тепер уже про те, що "навчання в інституті дозволило мені розпочати мою кар'єру на 5 років пізніше, ніж мої однолітки". І це щороку все менше нагадує жарт, і все більше – правду. Тому, що, часом, дуже важко поєднувати навчання і роботу. Принаймні, якщо мова про якісну роботу за спеціальністю. Тут часто роблять розповсюджену помилку: в бажанні заробити грошей, яких середньостатистичному студентові завжди не вистачає на проживання, ці студенти влаштовуються куди-небудь "підпрацювати": найчастіше це – менеджери з продажів, консультанти, тощо. Тут головне не затриматися надовго. Інакше виходить знову замкнуте коло: ти, начебто, і працював, проте, коли пізніше захочеш влаштуватися за спеціальністю (все ж таки, цілий університет закінчив!), тобі скажуть: "У вас немає досвіду роботи за фахом, до побачення!". А без досвіду роботи, сьогодні, зважаючи на вимоги роботодавців, нікуди. Такі висновки можна зробити після банального моніторингу сайтів із пошуку роботи.
Ще одна глобальна причина – пріоритети сучасної молоді. Залежно від обраної професії, від соціального статусу, матеріального рівня, від сім'ї та виховання – від багатьох факторів – ще до вступу в інститут, навіть, ще у старших класах дівчата вже точно знають, чого їм треба від життя. Можливо, ще самі про це не здогадуються, правда, проте – знають. В одному виші до останнього курсу навчання жодна дівчина на потоці може не вийти заміж. Ну, або вийдуть одна-дві. Чому? Тому, що пріоритет інший – закінчити університет, отримати довгоочікуваний диплом, а вже потім можна заміж. Тут зазвичай на задньому плані ще є батьки, які постійно акцентують увагу на тому, що: "Треба спочатку вивчитися, а потім – усе інше!". Ще один тип – це коли після (або, навіть, до) закінчення вишу наступний пункт – влаштуватися на роботу, а вже потім – про сім'ю думати. Але, у інших навчальних закладах можна побачити зовсім інші картини, коли до останнього курсу майже вся дівчача частина потоку вже заміжня, при чому, частина встигла це зробити ще в перші роки три навчання. Навіть, є і розведені, але це вже інша історія.
Ще одна неписана істина стосується тих, хто приїхав із периферії чи передмістя навчатися у столицю. Такі студенти, як правило, більше прагнуть чогось досягти, бо знають: якщо за роки навчання в інституті нічого не трапиться, доведеться повертатися назад, туди, де немає жодних перспектив. Та, знову ж таки, для кого як. Знову повернемося до дівчачої половини. Для когось тут "ВУЗ" - означає "высшее учебное заведение", а для когось – "выйти удачно замуж". Це, знову ж таки, поширена точка зору, часто нав'язана старшим поколінням: якщо вдало вийдеш заміж, то все інше в тебе з'явиться саме по собі.
Але, повернемося до двійочників. Як трапляється, що ті, хто у школі були повними невігласами, стрімко злітають кар'єрними сходами, займають керівні посади, відкривають власний бізнес? Дуже часто такий тип людей має риси характеру, які допомагають вижити: наприклад, нахабність, за допомогою якої легко розпихати всіх конкурентів та пройти туди, куди треба. До того ж, нерідко в результаті виявляється, що двійочники – не значить, дурні та нерозумні. Просто в них сама система мислення інша, голова по-іншому працює. По-іншому – це, мабуть, виходить за шкільні або інститутські межі та норми.
Або, продовжуючи розмову про двійочників, які ніколи не хотіли вчитися, прогулювати уроки, не знають елементарних правил граматики (а є такі, хто іноді навіть не в змозі написати вірно власне прізвище) згадаємо всім відому істину. А звучить вона так: "Дуракам всегда везет". І це – перевірена поколіннями правда. Нажаль, або, на щастя.
До чого весь цей монолог, спитаєте ви? Просто дуже захотілося висловитися. Адже, іноді озираючись довкола, дивишся на те, що коїться, і думаєш: чи правильним шляхом йду я?..
