Жахаюча сексуальність
Гуляємо із подругою ввечері по Амстердаму. Спостерігаємо експонати місцевої культури. Тут дозволено те, що в нас – зась. У кафе відкрито продають марихуану. Спеціалісти, які подорожують з нами, інспектують ті заклади громхарчу. Після третього заходу роблять висновок щодо якості продукту -- попса!. Кажуть: у нас краща, та й дешевше. А то, мовляв, конопляний сувенір для туристів. Не сперечаймося із профі. Бо більше тішить вулиця червоних ліхтарів. Вона схожа на дорогий супермаркет: ілюмінація, яскраві вивіски, відчуття свята. А у вітринах замість манекенів – дівчата у красивій білизні. Вони випинають груди, грають стегнами, навіть підморгують перехожим. Як у кіно! Після того сеансу йдемо шукати нормальний клуб, де можна було б посидіти. Але для себе так нічого й не знайшли. Мабуть, не там шукали.
Вранці пішли знов по місту навпомацки. Швидко опинилися у центрі. Подруга у захваті розповідає про якийсь фільм. Бачу: її очі круглішають, щелепа починає тремтіти. Потім – жахливий вереск. Ніби мишу побачила. Повертаюся на "мишу". А там у вітрині стоїть "нічний метелик". Проте при денному освітленні ця жіночка лякає – вона якась зеленувата, із синяками під очима, а коліна в неї у зморшках. Зрозуміло: ми знову на вулиці червоних ліхтарів. Тільки їх вже погасили. Це й злякало мою супутницю. А мені стало шкода оту "голу правду" за склом. Якась вона зовсім не попсова, а зморена працею жінка. Напевно, я теж маю такий вигляд. Тільки ввечері після здачі газетного номеру у київській редакції.
