"Краще дві палки, аніж дві дірки"
"Ну, ви подивіться, якісь ідіоти! Подарували мені пеньюар, чурки ненормальні..." - кричала Наталя Степанівна, демонструючи чудернацьку річ з брителями і мереживом.
"...Краще дві палки, аніж дві дірки! Ги-ги-ги!!!" - закінчує анекдот про міжнародний сімпозіум жінок двірничиха Галя. В анекдоті феміністки зажадали перенести свято з 8 березня на 11-те. Двірничиха Галя, зішкрібаючи сміття на лопату, святкуватиме ж сьогодні, сьомого, одразу після прибирання. За традицією, їх - два десятка працівниць першого ЖЕКу - зберуть у ленінській кімнаті домоуправління, де після нудного виступу інженера з техбезпеки Салікадзе вручать по гілці мімози і грамоті. Три сорок (саме стільки коштує найдешевший бланк грамоти) на двадцять - сума для бюджету ЖЕКу невелика. А жінкам приємно.
***
- Отож, розподілилися: перші п'ятеро за списком вітають хімічку, мовничку і географічку, - підбиває оргпідсумки з підготовки до 8 Березня класна керівничка Зоя Августівна. - Наступні п'ятеро купують подарунки для трудівнички, англічанки і математички. Решта вітає вчительку музики і накриває солодкий стіл. Хоча ні, на музиканші можна зекономити, бо співів у вас уже рік як нема. Обійдеться листівкою..."
Здавати по сто п'ятдесят гривень на свято 8 Березня в класі хоче (і може) не кожен, але потрібно. Бо за три місяці випускні іспити.
"Нам повезло, класна керівничка золоті сережки заказала, - коментує підготовку до жіночого дня 10-класниця Марійка, дочка моєї подруги. - А от у "ве" класі повний капець: їхня класуха путівку на Балі захотіла". Подруга каже, що не здавати гроші - значить, зганьбити власну дитину, яку заклюють не стільки вчителі, скільки однокласники. Діти.
Колись у 94-му я працювала вчителькою. Рік як з дипломом. "Ну, ви подивіться, якісь ідіоти! Подарували мені пеньюар, чурки ненормальні..." - кричала в учительській мовничка Наталя Степанівна, демонструючи чудернацьку річ з брителями і мереживом. Явно не на вчительську зарплату з копійками. У якомусь з сьомих класів у Наталі Степанівни вчились сестри Ашієві, біженці з Дагестану. До української школи вони звикали важко, проте війна на батьківщині навчила їх бути терплячими - і не зруйнувала головного: менталітету. Мама сестер Ашієвих (чорноволоса повногруда красуня з чарівним ім'ям Белла) мабуть, вважала, що дорогущий італійський пеньюар як ніщо інше підкреслить красу Наталі Степанівни у переддень 8 Березня, бо свято ж - жіноче! Та вона помилилась. За реакцією мовнички, їй потрібно було дарувати не сексуальне спіднє з брителями і мереживом, а глобус. Чи томик Песталоцці.
Пам'ятаєте, колись за радянських часів на прилавках лежали товарні набори? Одна річ корисна - дефіцитна, а дві-три інші - аби здихатись. У 90-х з'явились інші набори - іміджеві. Так в одному з гастрономів до 8 Березня продавали святкові комплекти: пляшка "Столичної" горілки (у лимонадній тарі), пакетик "Юпі" і пластмасова квітка. Здається, гвоздика. Все це було ретельно запаковано в цупкенький поліетиленовий пакет і зав'язано стрічкою. Випив, запив, занюхав... Чоловіки, вистоявши чергу, брали по чотири набори у руки (більше не дозволялось). До кінця робочого дня під гастрономом валялись оберемки стрічечок і пластмасових гвоздик. Найкреативніші виїдали "Юпі" одразу з пачки - не розмішуючи у воді.
Моя знайома Фенічка восьме березня не святкує. Це день її чоловіка, який отримує короткометражну свободу і їде з друзями на шашлики на дачу. "Він любить мене триста шістдесят чотири дні на рік, - коментує сімейний фрідом Фенічка, запиваючи шоколадну цукерку келихом солодкої "Одеси". - Квіти, подарунки приносить. Нехай хоч восьмого відпочине!"
Тиждень тому Феніччин чоловік купив дружині маленького червоненького "фордика" - божу корівку, як каже подруга. За три дні вони летять у Хургаду, а на Паску планують податись до Праги. Він називає її "Фе", а вона його - ковбасою і пухнастиком. Ці антономічні характеристики дуже влучно змальовують чоловіка Фенічки: ковбаса, бо не худий, пухнастик - бо дуже її любить.
***
...На збіговиську у ЖЕКу, де працює двірничиха Галя, офіційна частина з нагоди 8 Березня затяглася. Прийшов якийсь агітатор з міському і довго розповідав, що за своє соціальне і виробниче щастя наші жінки повинні дякувати реформаторці Олександрі Коллонтай. Ті промови особливо уважно слухала Свиридівна з ліфтового господарства. Одне око в неї ніжно голубе, друге - яскраво бурякове. Дві стадіції градації звичайного синяка, різниця між якими - тиждень.
З бухгалтерії агресивно пахне свіжим огірком, смаженою печінкою і картоплею зі свинячими шкварками. Це винуватиці урочистостей (себто, працівниці ЖЕКу) самотужки накрили стіл, за який потрапив і виснажений, але задоволений агітатор. Чоловіки п'ють горілку, жінки - вино. З келихами у ЖЕКу складно, тому між домашнього фарфору, принесеного разом з котлетами, варениками, оселедецем і ще вагоном усякого різного, туляться одноразові пластикові стаканчики, з яких випивали на Новий рік. Після сьомої ("за міцне плече") агітатор розщібає верхнього гудзика сорочки і переходить до веселого. "От скажіть, чого собака після людини говно їсть, а людина після собаки - ні?" Усе жіноцтво, крім Свиридівни (котрій болить сміятись) цінує почуття гумору агітатора і регоче. Наливають восьму - за великих жінок Терешкову і Кюрі. Хто така Кюрі, більшість з присутніх не знає.
Завтра двірничисі Галі та ще двом жінкам з її дільниці потрібно буде розвантажити чотири куби піску, заощаджених з зими. І відрами перенести за контору. Але то буде завтра. Сьогодні вона святкує 8 Березня і відчуває себе жінкою.
