Істерична реакція Росії на смерть Слободана Милошевича вкотре змусила задуматися над запитанням: "Чому саме серби?". Справді, звідки раптом така божевільна любов саме до цього народу? Тому що слов"яни? Так під боком й інших слов"ян не бракує. Але ж за Валенсою або Гавелом у Росії ніхто особливо побиватися не буде (як, до речі, і за Лукашенком). Разом воювали проти нацистів? Але ті ж слов"яни-болгари також не вермахтові служили. А може, згадують, що сербський воєвода Стефан Якшич був прадідом Івана Грозного?
Навряд чи треба робити настільки глибокі екскурси в історію. Річ в іншому. В останні десятиліття Росія була приречена дружити лише з тими, хто сам пропонував їй дружбу. Милошевич був кращим із них. І не тільки тому, що запропонував дружбу в потрібний час — коли більшість колишніх союзників від Росії відхрещувалися. До самої дружби він додав важливий "бонус" — можливість її героїзації, створення так потрібних кожному народові патріотичних міфів. Тут тобі і боротьба пліч-о-пліч у священній війні з "невірними" (участь російських добровольців у боях у Боснії), і "подвиги" регулярної російської армії (захоплення аеропорту в Приштині в 99-му наперекір миротворцям ООН).
На лаві підсудних сидів колишній глава держави
Такого друга втрачати боляче. Але навіть біль утрати не мав би викликати такої істерики з гнівними заявами МЗСу, Держдуми, десантом російських лікарів у Гаагу і фактичними звинуваченнями в убивстві. Для нервової реакції був ще один вагомий привід — суд. І тут неважливо, чи всі 66 пунктів обвинувачення були б у результаті доведеними, або жоден із них. Важливий прецедент: на лаві підсудних сидів колишній глава держави. А десятки юристів прискіпливо збирали матеріали, свідчення, висували обвинувачення.
Я не стверджую, що хтось у Росії приміряв цю сорочку на себе. Може, вони в житті і мухи не скривдили — ті, хто голосить за Милошевичем. Але Гаазький трибунал розпустити все-таки вимагають. Я так розумію, не для власного спокійного сну, а винятково з турботи про гроші європейських платників податків.
Коментарі