Восьма ранку. Поряд зі станцією тбіліського метро Авлабарі — кінцева зупинка багатьох маршруток. Тут у цокольному поверсі багатоповерхівки генделик, де можна дешево поїсти. Його зачинено, під дверима кілька шоферів.
— Запізнюється Анжела. Патруль, мабуть, затримав, — каже водій мікроавтобуса Давид.
Чоловіки сміються, схвалюючи його жарт. Вірменка Анжела — власниця кафе — біжить, дістаючи ключі з сумочки.
— Комендантська година закінчилася, а де чача? — знову кепкує Давид.
Мені не смішно: я збираю інформацію, отже порушую положення про оголошений президентом Грузії Михаїлом Саакашвілі надзвичайний стан. Бо "збір і поширення інформації забороняється всім електронним і друкованим засобам масової інформації, крім Громадського телебачення". Тобто мене можуть вислати з країни. Навіть запитуючи про щось, я порушую закон. Інакше ж ніяк: тамтешні вивіски, назви вулиць, документи — лише грузинською.
— Нічого надзвичайного ми не відчуваємо. А ти? — цікавляться грузини. — А взагалі — вибач за незручності. Ну, погарячкував Саакашвілі, молодий іще.
Третій день не можу потрапити на спектакль до театру ім. Шота Руставелі, де працює режисер Роберт Стуруа. І в суботу, і в неділю театр зачинений. Вахтери кажуть, що не було навіть репетицій.
На проспекті Шота Руставелі дорожні робітники кладуть бруківку й тротуарну плитку. Іду до Площі Свободи. Транспорт ходить у звичайному режимі. Патрулів та бронетехніки не видно. Лише на вузькій вуличці, що веде до президентського палацу, що 10 м по обидва боки вулиці в підворітті вартує поліцейський. Дістаю фотоапарат — чую крик:
— Ноу! Ноу! Запрещено!
І в суботу, і в неділю театр зачинений
Швидко роблю знімок і йду далі, повз Національний банк Грузії. Він працює. Повільно їдуть таксі "Оранж кеб" — "помаранчевий візник". У булочній на протилежному боці вулиці печуть здобу. У підземному переході сивий чоловік торгує старими книгами. Серед них трапляються з портретом Сталіна на обкладинці — грузинською та англійською.
На розі вул. Пушкінської — мистецька галерея. Крізь скло вітрин видно картини, що нагадують за стилем Ніко Піросмані. Відчиняю скляні двері. Вахтер не пускає далі порога:
— Ні, закрито! Це не Піросмані, а стилізація. Але дуже цікава! Будь ласка, приходьте, коли скасують надзвичайний стан, покажемо із задоволенням.
Закрито й розташований неподалік Музей радянської окупації. А от магазини працюють. У продовольчих продають українські ласощі, шоколад, щонайменше два види нашої горілки. Ресторани теж відкриті. Із одного лунає російська попса.
У Тбілісі, столиці Грузії, тепло. Під вечір дощить. На деяких вулицях ростуть пальми. Звідусіль видно гори. Йдеш, і раптом відкривається вид то на кам"яний міст через Куру, то на гори, то на фортецю-в"язницю. Працює багато великих фонтанів і маленьких питних фонтанчиків. Вода в них чиста, смачна. Якщо походити дворами, можна натрапити на дво- та триповерхові будинки з величезними тріщинами на стінах.
— 2002-го Тбілісі пережило землетрус силою в шість балів, — пояснює грузинка, яку зупинив розпитуваннями. Довідавшись, що я з Києва, просить передати привіт Юлії Тимошенко: — Прекрасна вона жінка. Тільки, по-моєму, їй трошки не вистачає м"якості. Як ви думаєте?
На дверях у під"їздах навіть центральних вулиць майже немає цифрових замків. Під дерев"яними сходами гріються кошенята. Часом зустрічаєш сплячого у картонній коробці бомжа. Двері прочинені навстіж. У дворах сохне на мотузках, протягнутих на висоті другого-третього поверхів, білизна.
Наступного дня знову роблю спробу потрапити в театр ім. Руставелі. Вахтер каже, що йде репетиція. Заходжу до адміністративного директора театру Заала Чікобави. У його книжковій шафі серед інших є книга з великим портретом Богдана Ступки.
— Так, репетиція, — підтверджує Чікобава. — Спектакль, можливо, відбудеться завтра. Квитки вже почали продавати.
Зустрічаюся біля метро з другом Арчілом Бежанішвілі. Увечері йдемо до його свояка Міші. Входимо в темний під"їзд, піднімаємося на третій поверх. Господар — веселий лисуватий чоловік — зустрічає на сходах із ліхтариком. Веде у вітальню. Там при тьмяному світлі лампи вечеряють кілька жінок і чоловіків, гасають діти.
Раптово спалахує люстра. Розглядаю святковий стіл. На ньому — грузинські вина, "Боржомі", лимонад із винограду сапераві, голова смаженого поросяти, сир сулугуні, багато зелені, фруктів.
— Рекомендую спробувати чохахбілі, — каже Арчіл. — Взагалі його готують із фазана. Можна з курки. Це чохахбілі — із кроля. І ще ось гарна приправа джонджолі з винограду.
Люстра знову гасне. Потім — засвічується.
— Перебої електрики пов"язані з надзвичайним станом? — цікавлюся.
— Та ні, це Міша повз лічильник підключив квартиру до світлофора, — жартує хтось.
Нарешті електропостачання налагоджується, й вечір триває під яскравою люстрою. Люди виголошують тости, міняючи посуд. П"ють то з фужерів, то із квеврі — невеликих амфор, то із глиняної піали, то із кхансі — рога.
— За наших друзів, за Україну! — каже Міша.
Усі п"ють.
— За наших славетних предків! — піднімає тост Арчіл.
— За нашу православну віру! — говорить Гела.
У відповідь кажу тост за Тбілісі та його гостинних жителів. Протягом кількох днів я не побачив жодного недружелюбного жесту, у тому числі від солдата або поліцейського. Спілкувався з пекарями й політиками, спортсменами й артистами, бомжами й журналістами. Слова "я з України" або "Київ" діють магічно. Вони викликають усмішку й добрі слова.
— Це мандарини нового врожаю із Західної Грузії, — припрошує господиня.
Куштую. Мандарини ще трохи зеленкуваті й терпкі.
Жінки красиво співають хором під піаніно. Деякі мелодії я впізнаю, вони за радянських часів звучали по радіо: "Тбілісо", "Розквітай під сонцем, Грузіє моя". Потім Міша вмикає аудіосистему, звучить лезгінка. Танцюють усі, крім мене: жінки, діти, чоловіки.
Прощаюся. Пізній вечір.
— Ти не бійся. У нас нібито комендантська година — насправді ж її немає, — жартує Міша, світячи ліхтариком на сходах.
Справді — патрулів на вулицях не видно. Лише поліцейський у метро дивиться на мене ретельно й довго. Можливо, оцінює — чи не п"яний.
У п"ятницю, 16 листопада, надзвичайний стан у Грузії мали скасувати. Тобто за його умов країна прожила 8 днів.
8 
35413
Коментарі