У Вінницькому стоматологічному центрі працює єдина в місті служба невідкладної допомоги хворим на дому. Там працюють п'ятеро лікарів, які видаляють, протезують і лікують зуби. Хворих записують у реєстратурі поліклініки по телефону.

Із хірургом 43-річним Олександром Бойком їдемо на виклик у мікрорайон Вишенька. Відчиняє 34-річна Наталя Гижко. З кімнати в коридор, простягши вперед руки, виходить її чоловік 46-річний Віктор. Він майже не бачить та погано чує. Навпомацки заходить до сусідньої кімнати, сідає на диван. У Віктора два місяці болить зуб мудрості. Олександр Станіславович оглядає хворого, коле знеболювальне в ясна.

— Ну що, затерпає? Є таке відчуття, ніби мурашки бігають по губі?

Чоловік не відповідає.

— Говоріть голосно, — просить дружина. — Так він не почує.

Лікар голосніше повторює запитання. Віктор ствердно киває головою. Олександр Станіславович просить пересісти на стілець, заходить хворому за спину. Розламує зуба, витягує по частинах. За процедурою спостерігає найменший син 4-річний Михайло. Двоє старших — 15-річний Дмитро та Олександр, 12 років, сидять в іншій кімнаті.

Із серпня Олександр Бойко їздить на виклики з лікарями-інтернами. Доти працював сам.

— Одному важко, а послати зі мною медсестру чи лікаря не завжди виходить. А якщо в людини хвороба Паркінсона чи ДЦП, її треба тримати. Коли нема ні родичів, ні соціальних працівників, кличу водія. Були випадки, коли у квартирі не було світла, то виносили хворого на вулицю чи в коридор.

— У вас грипу немає? — питає з порога 66-річна Тамара Чуб. Вона живе сама.Має високий тиск, часто непритомніє. Тому на вулицю намагається не виходити. — Бо як підхоплю, не знаю, як лікуватися буду. Нічого не можу приймати — алергія на все. Я з Прип'яті. Це Чорнобиль на мене так вплинув.

Просить лікаря закрити дірку в зубі, але не рвати. Той пояснює, що це неможливо, бо зуб зруйнований, треба видаляти.

— А я сьогодні не готова, — говорить пацієнтка. — Тиск піднявся. Сусіди женуть самогонку, а я  від цього запаху задихаюся. Раз пожалілася, міліція приїхала. Вісім бідонів від них винесли, по телевізору показували. Тихо було півроку, а тепер знов. Доктор, шо, справді не можна замастити чимось зуба, шоб свята перебути? Дайте я сама чимось його замастю.

Наступний виклик у мікрорайон Корея до Катерини Шуляк, 63 роки. Вона два місяці не виходить із дому після інсульту.

— Мені в очах постійно двоїться, — жінка йде до передпокою, який водночас є й кухнею. — Іду стежкою, а мені кажеться, що їх дві й вони перехрещуються. То я маю закрити одне око, щоб пройти по тій стежці. Так само предмети: бачу два стільці, дві миски.

Лікар ставить валізу з інструментами на стіл поряд із тарілками з пиріжками, хлібницею, каструлями та пакетиками з ліками. Господиня сидить на табуретці. Онук вмикає додаткову лампочку з подовжувачем, кладе на столі ближче до обличчя пацієнтки. Олександр Станіславович видаляє зуб із коронкою, засипає рану в роті  спеціальним порошком, який зупиняє кровотечу.

— Це так добре, що є така служба, — Катерина Шуляк тримається рукою за щоку. — Що б я робила? Куди мені їхати в город із моїм двоїнням? Доктор, я вам ще заказую одну зустріч. Треба ше одного зуба витягти.

×