— Приїжджа жінка-екстрасенс півдня ходила біля гори Семидубової, а потім попросила оселитися в одній із хат поблизу. Через кілька днів сказала, що в горі є три великі кімнати і що тут похована не одна людина, — розповідає екскурсовод етнографічного просвітницько-розважального комплексу "Зерноленд" 47-річний Дмитро Горбань.
— Мовляв, нікого не можна пускати копати, бо буде велике горе. Це — колишнє святилище. Простих смертних тут не ховали
Комплекс розташований у селі Івківці Чигиринського району Черкаської області, за 50 км від обласного центру. Рейсові автобуси до села не довозять, кілька кілометрів треба долати пішки. Дорогою є кілька вказівників. Щороку це місце відвідують тисячі туристів, щоб спробувати пов'язати снопи, отримати із зерна борошно у відновленому старому млині, а потім спекти з нього коржі.
"Зерноленд" — у найвищій точці Івківців. Звідси відкривається краєвид на ліси, поля, Семидубову гору. Вона має круті схили, але вершина майже рівна.
— Гора штучного походження. Це стародавній скіфський курган, який вручну насипали, — продовжує екскурсовод. — Раніше використовували для огляду територій. Видно було на 50 кілометрів. Коли бачили кочовиків, запалювали вогнище. Так попереджали міста про напади. Раніше гора була вища на 15 метрів. Із часом осіла, розмилася. Зараз заввишки 227 метрів.
— У 1930-ті семеро селян вирішили розкопати Семидубову, шукали цінності, — продовжує. — Наткнулися на величезний камінь, що закривав вхід у кімнати. Відтягнути не змогли й на ніч розійшлися. На ранок усі семеро зникли безвісти. Місцеві кажуть — містика, а я думаю, що НКВД дізналася про розкопки. Приїхали вночі, забрали людей тихенько, та й усе. Вхід біля каменю забетонували, завалили землею і втрамбували.
— Тут таємно перепоховали Богдана Хмельницького, за переказами старожилів. 1657 року гетьмана поховали у Суботівській церкві. За сім років поляки пішли на Чигирин. Магнат Чернецький пообіцяв, що вистрілить із гармати кістками колишнього гетьмана. Вірні козаки разом із сином Хмельницького — Тимошем звечора викопали рештки і до ранку перепоховали. Від Суботова до Семидубової гори — 15 кілометрів.
За 200 м від гори розташований "Зерноленд". Це кілька будівель: музей, кузня та їдальня.
Праворуч стоять дерев'яні столики з давніми іграми. В одній треба грушею з ганчір'я збити дерев'яні колодки. В іншій — прокотити столом дерев'яне коло, щоб втрапило в отвір. Ігор близько 30, більшість — настільні.
— Майстрували їх за фото з польських каталогів. Не було ні креслень, ні планів. У нас багато спільної історії, вирішили, що приблизно в такі грали наші діди-прадіди, — каже Дмитро Горбань.
Жінки на польовій кухні варять у двох 20-літрових казанах козацьку кашу для відвідувачів. На одному з вогнищ на пласкій чавунній поверхні печуть тонкі коржі. Їх подаватимуть до каші. Борошно намололи власноруч.
Неподалік у траві сидить лелека.
— Це наш Буся. Змалечку привчений до людей. Не боїться, але гладити себе не дає, клює, — каже екскурсовод. — Буся, ну що ти лежиш? Вставай, гості приїхали, — звертається до птаха.
Лелека встає на тонкі рожеві лапи, струшує пір'я і йде територією. Діти його лякаються й ховаються в кузню.
У затінку альтанок лежить отара молодих баранів.
— Купили їх на шашлик гостям. Одного зарізали, а до інших руки не доходять. Так вони й гуляють. Людям подобаються. Не смердять, бо це спеціальна романська порода, — каже екскурсовод. За кухнею на горі пасеться молода гніда коняка.
Приїжджає автобус із туристами з Кропивницького. Їхали за GPS і заблукали, кажуть. Екскурсовод 64-річний Олексій Трохимович із великим солом'яним брилем на голові зве людей на екскурсію до Семидубової гори.
— На гору є два ходи: екстремальніший і безпечніший. Я поведу складнішим, — говорить Олексій Трохимович. — Як я малим був, тут не було лісу. Навколо Тясмину була пустеля. Хтось сказав висадити сосняк. Із нього довго сміялися, але зробили. Накрили сосонки піском та й забули. Зійшов сніг після зими, гля, а там дерева взялися. Так ліс і виріс.
— У нас село — найбільше в Чигиринському районі, за площею. Але живуть тут до 100 осіб. Школу закрили 18 років тому. Люди розкидані: на тому кутку — три хати, під тою горою — дві, а там вже тільки пустки лишилися, — показує рукою.
У комплексі туристам влаштували майстер-класи з виготовлення паперу, перетирання пшениці старовинними методами. Показують роботу відреставрованого млина. Відвідувачі приміряють фартух гончаря і ліплять собі тарілки, дехто майструє ляльку-мотанку. Працює кузня. Людям дозволяють кататися на коні чи у візку XІХ ст.
О 14:00 частують кашею. Подають разом із полуничним компотом і коржиками зі свіжим медом.
Після обіду Дмитро Горбань запрошує на каву у прохолодний "Музей". Там зберігають скляні римські кулі, якими прасували одяг, козацьку печатку, монети, люльки. У відкриті двері "Музею" заходить лоша. Йде у протилежний кінець приміщення й починає жувати клубок кропив'яних ниток. Згодом вертається до нас.
— Пан Назар його змалечку на руках носив — дуже коней любить. Не дивуйте, воно приручене, — каже екскурсовод.
— "Зерноленд" створили випадково. Мені запропонували взяти участь в польсько-українському проекті з розвитку зеленого туризму, — розповідає власник розважального комплексу та Музею хліба 39-річний Назар Лавріненко. Він чорнявий, довге густе волосся зібране у хвіст.
— Треба було обрати тему для села. В Івківцях був вітряк. Обрали тематику млинарства і назвали "Зерноленд". Комплекс звели на місці покинутої згорілої ферми колишнього колгоспу імені Горького. Перший турист приїхав 28 вересня 2014 року. Люди розважаються безкоштовно. Для великих груп екскурсія коштує 120 гривень з особи. Плануємо створити національний парк вітряків, гірськолижну трасу, іподром, амфітеатр.
4 
35413
Коментарі