— Не маю дому. Мій Крим залишився лише у спогадах. Але доки живі наші політв'язні, готовий боротися за свої цінності й помирати за них. Показують приклад мужності, — каже 28-річний Алім Алієв.
27 лютого 2014-го став співзасновником ініціативи "Крим SOS" і її координатором у Львові. Проект допомагає переселенцям з Донбасу і кримчанам.
Що відбувається в Криму?
— Спочатку це нагадувало мені 1994-й. Тоді в Криму намагалися обрати власного президента. Кримські татари побоювались, бо пам'ятали, що таке Росія. Коли прийшла окупація, був дуже втомлений Майданом після смертей Небесної сотні. Здавалося, що це — поганий сон, який зникне за декілька тижнів.
Нині Крим уже не той. Окупація, анексія, вбивства, викрадення. У Києві здається, що це далеко. Коли окупант у тебе вдома і перевертає все, розумієш, що сталося найстрашніше — ти втрачаєш Батьківщину. Але страх минув. Коли знайомих репресують і викрадають, думаю раціонально і шукаю шляхи їхнього визволення. Так само буде і з Кримом. Ми повернемо його.
Які фактори змінюють півострів?
— Він закривається від цивілізованого світу. Там створюють величезну військову базу. Триває розконсервація радянських баз та аеропортів, які за України були закриті. З другого боку, це дає робочі місця. Місцевих запрошують підписувати контракти. Тому не варто обманювати себе, що економічно на півострові все погано. Окупанти роблять добрі дороги, бо це стратегічний об'єкт.
Другий фактор змін — маніпуляції. Росія будує паралельні структури. Наприклад, паралельний Меджліс з очільниками, які вихваляють російську владу. Створює паралельні телеканали для кримських татар. По телевізору показують наш національний рух як екстремістів. Росія часто застосовує такий прийом із тими, проти кого воює. Хоча ми завжди були мирні, й це не потрібно нікому доводити.
Також — перемішування населення. Ми часто говоримо про наших переселенців на материк. Але рідко згадуємо, що водночас у Крим їдуть росіяни. Їх більше, ніж тих, хто покинув півострів. Найчастіше — військові та їхні сім'ї. З'їжджаються на постійне проживання призначені з Росії політики з родинами. Почав активно працювати чеченський бізнес.
Триває побудова нового "русского человека". На острові знищують кримськотатарські школи. Дітей і дорослих зомбують. Нав'язують дві основні тези: "А в нас нема війни" і "Ми живемо у великій країні".
На півострові панує страх. Влада заохочує доноси. Найпопулярніші — на сусіда, який був на Майдані, критикує владу чи просто любить Україну. Це закінчується тим, що людей саджають або викрадають.
Скільки політв'язнів у Криму?
— 30 осіб перебувають у в'язниці, мають умовний термін або запроторені до психлікарні. Дев'ять убитих за політичними мотивами. 15 зникли безвісти.
В'язнів катують?
— Тортури починаються з умов у в'язницях. Єдине у Криму Сімферопольське СІЗО — вдвічі переповнене. В'язні сплять по черзі на підлозі. Медичне обстеження призначають, коли вже починають умирати. Їжа жахлива. Годують не часто. Є ціла палітра методів допиту — від биття і електричного струму до погроз тортурами над рідними. Проблема в тому, що правозахисники не мають доступу до політв'язнів у Росії. Про всі тортури дізнаємося, коли людину звільняють. Не уявляємо, що відбувається з іншими.
Кого виділяєте з-поміж решти?
— Батько трьох дітей Решат Аметов 2014-го вийшов на одиночний пікет проти анексії. Троє людей із так званої самооборони Криму схопили його і завантажили в машину. За деякий час покалічене тіло з простреленим оком знайшли у лісі. Тоді я зрозумів, що в нас починається новий етап боротьби за існування.
Ервін Ібрагімов — член регіонального меджлісу Бахчисарая. Його викрали люди у формі працівників ГІБДД (російський аналог ДАІ. — ГПУ). Машину зупинили 24 травня, коли повертався додому. Досі немає жодної інформації. Вірю, що живий. Спілкуємося про нього з нашими партнерами в США, Канаді, Європі. Обіцяють допомагати у пошуках.
Із Сашком Кольченком ми — старі друзі. До ув'язнення не знав його імені. Завжди був "Тундрою". Не вчився з нами, але був у тусовці філософів і анархістів-правників. Могли до ранку говорити про державний устрій. Завжди дуже спокійний. Мав чітку життєву позицію. Ґрунтовно пояснював, чому треба брати на себе відповідальність і змінювати те, що можемо. Був екологічним активістом. Сашко — худий і довгов'язий. Але в цій худорбі багато внутрішньої сили і витривалості. Через нього я відчув збочення системи. Мав ліві погляди, а прирахували до "Правого сектора". Це повний абсурд. Дуже характерно для Росії.
Вражає Ільмі Умеров — людина, яка почала створювати Меджліс. Мама каже: "Ти — нестримний. Бо коли була вагітна тобою, ходила на акції протесту за повернення кримських татар". Їх організовував Умеров. Мав принципові й прогресивні позиції. Більшість — непопулярні. У 2000-х я працював у кримській газеті. Запитав, як вітатиме жінок на 8 березня. Отримав відповідь: "Не розумію, що це за дискримінація. Чому маю святкувати щось на честь ленінської проститутки? Немає у мене такого свята." На той час це було дуже дивно. Не знаю, чи зміг би так.
Ільмі — безстрашний. В інтернеті розказував світові про ситуацію в Криму та свою діяльність там. Затримали "за екстремістські коментарі". Застосували каральну психіатрію. Він — немолодий, має хворобу Паркінсона. Замість потрібних ліків давали інші пігулки. Через розголос відпустили. Москву дратувала публічна увага. Він — мій найсильніший мотиватор боротися. Доки живий, не маю права скласти руки.
Раніше я плакав, був у відчаї. Тепер став жорсткіший. Почав цінувати час. Він грає проти нас. Ми тут пробуксовуємо і мене це злить. Інші емоції залишились позаду. Бісить, що можу про це так буденно говорити.
Що вас може зламати?
— Завжди є страх за рідних і друзів. Одного з моїх друзів намагалися запхати в машину й вивезти. Фізичні тортури можна витерпіти, а душевний біль — ні. У мене сильна прив'язаність до рідної землі. Ми — дуже маленький народ. Нас 300 тисяч. Нас століттями намагаються знищити. Не даємось.
Чого найбільше бояться активісти, які залишились у Криму?
— Проблема у слові "бояться". Страх — найбільший демотиватор дій.
Яка подальша доля політв'язнів?
— Бачу лише один шлях їхнього звільнення — світовий тиск. Ми тут варимось у своєму соку і думаємо, що ми — на порядку денному. А це не так. Проводимо міжнародні зустрічі. Хочемо, щоб у Криму працювала світова місія як гарант безпеки. Це може статися через механізми ООН, ОБСЄ. Вже третій рік окупації латаємо дірки тактично. Але досі немає стратегії щодо зняття окупації.
Які умови мають бути в російському Криму, щоб туди повернулися татари?
— Уявіть: у мене дві ноги. Кажуть: одну відірвемо, бо в сусіда є дві, але він хоче третю. Крим — моя Батьківщина. На неокупованій частині це — найнебезпечніша дискусія. Не можна так говорити про свою землю.
Що робити, коли Крим повернеться?
— Будувати з попелу інституції. Там — суцільна руїна. Бачу Крим просунутим. Хочу відкрити музей модерну. Більшість підлаштується. Головне — зберегти актив. Повернення півострова дуже надихне всіх. Я всім кажу: одружуся — лише коли повернемо Крим.
Дід курям давав імена
Алім Алієв народився 1988 року в узбецькому місті Чирчик. За рік родина переїхала до Криму. Оселилися за 50 км від Сімферополя у селі Геройське поруч із містом Саки. Там виріс і закінчив школу.
— Кожна кримськотатарська сім'я з молоком матері всотує історію депортації. Бабусину родину депортували. Багато розповідала про це. Розумів, що це — абсолютна несправедливість, — згадує. — У річницю депортації 18 травня ми всі збиралися на мітинг. Взірцем людяності і доброти був дід. Мав великий город. Якщо ми не приходили допомагати — не змушував. Вівцям і курям давав імена. Мав неймовірне почуття гумору. Брат учив любити й розуміти сенси. Разом вигадували різні історії. Частина друзів того часу живе в Криму. Мені важливо, що наші позиції в головному сходяться.
Збирався вчитися на менеджера туристичного бізнесу в Національній академії природоохоронного та курортного будівництва. "Але почалася помаранчева революція, зацікавився політикою". Вступив на політолога на філософський факультет Таврійського національного університету. На першому курсі пішов на роботу в кримськотатарську газету. 2008-го Євген Глібовицький запросив працювати медіаконсультантом до компанії pro.mova. "Половину часу був Львів, половину — Київ". Зараз живе у Львові. Неодружений, дітей не має.
2 
1
Коментарі