— До 1932 року селяни жили в достатку, — розповідає Микола Онищенко, 90 років. Родом із села Роза біля Бердянська Запорізької області. — Якось поліз на горище до діда. Побачив макітри з окороками, залитими смальцем, сало. Чого тільки не було у нього на подвір'ї — гуси, лошата! Величезний вишневий сад, виноградник. Коли почалась колективізація, я побачив порожнє подвір'я. Бабуся плакала. Люди, у яких забрали землю і скотину, стали старцями. На подвір'ях — собаки, пара курей.
— Моя мати бігала з клуночком зерна кукурудзи, — згадує Микола Онищенко. — Біля плити стояла невеличка діжечка з огірками. Мати вилила розсіл у відро, висипала огірки, запхнула туди той клуночок. Наклала огірки зверху, випхала наверх кружочки, каміння. І тут появляються троє реквізиторів. Старший питає у матері, де зерно. Немає. Чоловік працює в порту вантажником, нічого не лишилося. Він каже до тих двох, щоб ішли на город і горище — шукати. Тоді дивиться на діжечку: "А що це в тебе огірки сухі?" Висмикнув оклуночок, закинув за плечі. Мати схопилась за нього і почала страшенно кричати. Ми — за спідницю матері, і теж голосити.
Батькові в порту давали пайки. Раз на тиждень він приносив додому пожмакану кільку. Здається, ми були найбагатші в цьому селі. Більше робітників не було. Мати казала мені: "Не показуйся з дому, бо тебе з'їдять". Такі чутки справді були. Тому я нікуди не виходив, навіть до сусідів. Однолітків зовсім не бачив.
Дехто їв черевики, пояси. Тоді все було шкіряне, не як тепер — штучне. Городини було багато, її не відбирали. Всю зиму їли картоплю, буряки, капусту. Мати просто на плиті пекла оладки з кільки. Це була головна cтрава. Навесні стало легше. З'явилася трава, перші бруньки на деревах. Обдирали кору, варили лободу. Я того не міг їсти.
Ніяке кіно цього не зможе показати. На людях була така одежа, що не можна було зрозуміти, яка тканина була перша. Латка на латці — не тільки на сорочках і штанях, а й на черевиках. Якось до нашого двору підійшов чоловік. Пухлий, очі закотилися, з них течуть чи то сльози, чи то гній. Закутаний у ганчірки, на ногах пальці виглядають. Так і йшов по снігу, по тому болоті. Протягнув руки і просив щось у мене. Мати вискочила, забрала мене.
2 
1
Коментарі