"У Таїланді бачила багато розірваних квитків на літак додому"

14

Прожити місяць в Таїланді та Індонезії я планувала з самого початку. Обирала країни, куди їде більшість туристів – вони найбільш європеїзовані, і для мене, початківця в Азії, це було найоптимальніше рішення.

Таїланд - відомий туристичний напрямок. Тут шалена кількість туристів, що робить віднайдення тихого оазису все більш складним. Я його знайшла на острові Ко Ланта. Маленькі бамбукові будиночки на березі моря, біля кожного - гамак, у якому можна було полежати, почитати чи поспати.

Вдень ми винаймали скутери та їздили по острову, насолоджувалися краєвидами та смачною тайською їжею. Купалися в морі, ходили на тайський масаж, читали.

Моя їзда на скутері могла бути фатальною для місцевих жителів та їхніх хат. В одну я таки в'їхала. Але настирливо продовжувала вчитися їздити на цьому нескладному апараті. Яке неймовірне задоволення приносить така їзда, яке відчуття свободи!

Ти приїжджаєш сюди одного разу, і твоя енергія стає одним цілим із енергією острову. Або ж не стає – поділилася зі мною одна австралійка, яка живе тут багато років.

Ко Ланта – це острів, який бачив багато квитків на літак додому, розірваних на дрібні шматочки. Тут залишилося дуже багато іноземців. Це особливе місце: не таке туристичне, як інші острови, не таке шумне, тут можна віднайти справжній Тайланд. Звичайно, тут є і 5-зіркові готелі із вишуканими спа. Однак, острів пропонує можливість стати частиною острівного життя. Можна винайняти скутер та покататися гористими шляхами: особливо для початківців тут легко та безпечно із-за невеликої кількості транспорту. Приїдьте сюди у низький сезон – і цей острів буде належати виключно вам та кільком вашим новим друзям, яких ви тут зустрінете.

 

Море змінюється кожного дня. Кольори, настрої, характери. Неймовірно красиві заходи сонця – щодня інші. Ми спостерігали за ними кожнісінького дня. Відразу після заходу сонця на вулиці стає темно. Що не так погано, адже це нарешті настання прохолоди.

Острів Ко Ланта складається із двох частин. Koh Lanta Yai and Koh Lanta Noi. І якщо Yai – це місце, де бурлить острівне та туристичне життя, Noi – має красивезний пісочний пляж, на якому зазвичай пусто, а ще ліс, кілька невеличких сіл та паром для переправки на континент. Дивувало, що у такій гарній місцині не було збудовано жодного багатозіркового готелю чи комплексу. Якщо ви колись потрапите на цей острів, з'їздіть на його західну частину Noi: там ви будете одні.

Деякі пляжі острова - кам'янисті. Ми слідкували за розкладом приливів та відливів, щоб із задоволенням поплавати.

А ще – тут багато мавп, які почуваюсь себе як вдома. Вхопити із рук кока-колу чи банан – легшого чи приємнішого заняття годі й придумати.

Багато часу я проводила у грецькому ресторані на пляжі біля наших будиночків. Власниками є грецька пара, яка тримає цей ресторан вже багато років. Тут тусувалося багато гостей та власники нашого комплексу: усі разом, така собі дружня громада огортала кожного нового гостя відкритістю та теплом. Повний релакс, і люди з їх неймовірними життєвими історіями, або ж склянка води та улюблена книга – чого ще треба душі для щастя. Найідеальніші умови для мого відпочинку – у найменш людяних місцях у низький сезон.

Особливо тайський суп Том Ян Кунг. І десерт із банану в кокосовому молоці. І усілякі можливі керрі, по-європейськи гострі. Вулична їжа теж радувала око і шлунок.

 

На морі я пробула 2 тижні. Вдень було відносно спокійно. Коли дощило, ми просто танцювали під дощем. Інша справа дощ і грім вночі. Враховуючи мій недавній непальський досвід землетрусу, не мала я спокою, коли штормило море. Тоді мені здавалося, що мій будиночок просто знесе і накриє водою. Страшно, коли природа показує свою владу і силу. Дуже страшно відчувати себе малою мурахою, яку за мілісекунду може просто змити, знести, стерти із лиця землі.

На ранок море заспокоювалося і нас гріло сонце. Сонцезахисний крем фактор 50 - це той мінімум, який захистить від жорстокого згорання та старіння шкіри. Взагалі, в багатьох країнах Азії навіть у сильну спеку місцеві жінки вдягали рукавиці і прикривали оголені частини тіла. Це модно - мати білу шкіру! Усі креми, які продаються в магазинах, мають відбілюючий ефект.

Плануючи подорож до Азії, я мріяла про курси медитації, монастир чи схоже місце, де можна усамітнитися і побути певний період у тиші. Насправді, таких місць багато. Це вже, напевно, стало певним бізнесом. Я знайшла один монастир на півночі Таїланду, куди і полетіла із острівного півдня.

Були і гучніші місця, але не менш релаксуючі. Чіанг май - велике місто. Інший Таїланд, який мене вразив більше, ніж острівно-морський. Теж дуже туристичний, він має витонченіші смаки, потяг до здорової, власноручно вирощеної їжі, різноманітних свіжих овочевих соків, витончено стильно поданих. З цього міста я вирушила на захід у містечко Пай, драйвове, молодіжне, смачне, тусовкове, з живою музикою, пагорбами і смачнющим міцним чаєм.

 

Часто кажуть, що подорожі - це все про людей, яких ти зустрічаєш. Безумовно. Контакт один з одним дуже особливий, це все одно, що жити життям з кожним з них окремо і разом. Здається, люди стають набагато ближче між собою під час подорожі, а не в повсякденному житті.

Але подорожі - це і щось інше. Йдеться про тишу. Яка наближає спочатку до самого себе, а потім стимулює краще відображати весь досвід подорожей. Звичайно, від людини залежить, як саме поведеться зі своїм мовчанням. Воно само по собі є безцінним досвідом.

Я постійно зустрічала надзвичайних людей. Такі зустрічі під час подорожі мають особливий характер. Зближення відбувається дуже швидко. Усі подорожуючі шукають відповідей на питання, які їх хвилюють. Часто питання споріднені, що призводить до глибоких цікавих дискусій. Відкриватися подорожуючі не бояться, бо і втрачати нема чого, і ніхто далі не розповість почутого.

На моєму шляху траплялися особливі люди і з ним з'являвся особливий зв'язок. Щоб добитися цього у звичайному житті, знадобиться багато років. Уявіть: ви разом в морі, чи на скутерах, чи високо на пагорбі, чи природою гуляєте. Не існує нічого, окрім того, що навколо, і вас. Далеко від дому, від минулого, теперішнього чи майбутнього. Далеко від всього світу. Лише ви, ваш день сьогодні, і ваш співрозмовник. Час таки зупиняється. І витрачається виключно на важливі речі. На себе і співрозмовника.

На сьогодні практично весь світ подорожує. Особливо західний світ. У продуктивному поглиненому роботою західному суспільстві люди часто перевтомлені, але фінансово можуть собі дозволити подорожувати чи певний час зробити паузу у праці. Досягнувши високого соціального стану, часто людина замислюється над пошуком духовності. Шукають її по-різному, але багато хто робить це саме подорожуючи.

Люди шукають духовного поступу, якихось змін, шукають відповіді на запитання, хто я, яке моє призначення, в якому напрямку рухатись далі, як правильно, що добре що погано. В Америці і Західній Європі за шаленою працею і темпом життя люди часто не мають змоги чути себе. І тому єдина можливість для них чути себе часто – це подорож.

 

Пам'ятаю, зустріла в дорозі американця, який був дуже успішним бізнесменом, симпатичний молодий чоловік. Він дуже шукав. Відмовився від свого імені і всіх своїх статків. Був готовий відмовитися від усього, щоб тільки знайти відповіді на свої питання. Він, до речі, ті відповіді знайшов роки через 3 після своїх подорожей, коли зустрів свою дружину, теж з Азії.

З одною молодою бельгійкою ми познайомилися в подорожі і провели 2 тижні разом, а відчуття було, що знаю людину все життя. Вона була молодша за мене на кілька років. Ми зійшлися на тому, що не могли знайти спокою і щастя в своєму житті: я, перевтомлена довгими роками на роботі, вона, закінчивши університет, не могла знайти свого місця.

 

У монастирі в Таїланді під час десятиденного курсу медитаційної практики віпасани я побачила німкеню, яка настільки почувалася нещасливою в житті, що будь-що намагалася досягнути блаженного стану "ніббани". Деякі люди сильно його ідеалізують. Вона настільки хотіла досягти цього стану, що просто фанатично, багато і довго медитувала. Я думаю, цей стан блаженства не приходить лише через такої сили наполегливість в медитації.

Багато людей із західного світу знаходять собі місце в Азії. Вони можуть викладати англійську, наприклад, але залишаються в країні, де їм подобається жити, на кілька років. Причому це можуть бути люди зовсім різного віку. І можуть залишитися як на рік, так і на 10. Люди, які мають досвід життя в різних континентах світу, мають зовсім інше сприйняття життя. Вони легше пристосовуються.

Зустрічала також людей, які по 5-10 років подорожували живучи потроху скрізь. Знаю людей, які подорожуючи Австралією, підпрацьовували там, заробляли гроші, щоб уже звідти поїхати в подорож Азією, яка набагато дешевша.

Є дорожчі країни, є дешевші. Наразі найдешевшими є Лаос, М'янма, Камбоджа. По суті щоденне життя в Азії не дорожче, ніж життя в Україні. Тож якщо трохи по інтернету заробляти гроші, то можна жити там будь-де.

В Таїланді, як і, в принципі, у багатьох країнах Азії, живе багато європейців та американців. Вони цінують недороге життя тут, сонце, море, свободу від надто високих рахунків, обов'язкового страхування і пов'язаного із цим усім рабства. Звичайно, нелегко іноземцю вести бізнес у Таїланді, наприклад. Треба володіти мовою, розуміти культуру, закони, правила, за якими живе суспільство. Маючи місцеву дружину, толкову, можна мати успішний бізнес.

Я вибрала Південно-Східну Азію по відчуттю. А взагалі і в Африку їздять, і в Південну Америку дуже люблять їздити туристи. Багато хто їде в Австралію, а ті, хто можуть собі дозволити, навіть в Нову Зеландію. Але там дуже дорого. В Азії найдешевше.