"Думаю, українці та індійці дещо схожі – у вас так само є висока корупція, гостинність та надія на те, що казки й в житті бувають. Це судячи з того, що мені розповідають туристи і що я сам бачив, - каже гід Раджнеш в індійській столиці Нью-Делі, який супроводжу мандрівників по Північній Індії. - У нас найбідніший місцевий жебрак хоча б раз у місяць назбирає кілька рупій і купить квиток у кіно, щоб подивитися, як живуть багатії і щоб упевнитися, що вони мають такі самі проблеми з сім'єю. Сюжети невибагливі – любовна історія, боротьба чесного героя з корумпованою поліцією та мафією або соціальна нерівність. Хоч індійська реальність на відміну від кіно деяких іноземців шокує. Тому в нас з'явилася приказка про Індію – Love it or leave it! – тобто, "Полюби її, або залиш її!"
Першим шоком стає ночівля жебраків просто неба біля готелю в Нью-Делі. Клімат у столиці доволі задушливий та вологий, тож більше десятка чоловіків, жінок та дітей міцно сплять на асфальті. Довелося уважно дивитися під ноги та переступати через нерухомі тіла, щоб не нароком не наїхати на когось валізою. У провулку поруч хроплять у своїх візках моторікші – при цьому їхні ноги стирчать назовні. Вони прокинуться уже на світанку, або коли їх розбудить нетерплячий клієнт.
Вдень місцеве населення стає в чергу, щоб сфотографуватися з білими туристами. Складається враження, що це національний вид спорту. Світлий колір шкіри дивує багатьох настільки, що за іноземцями по п'ятах буквально ходить цілий натовп. Спершу вони кілька хвилин ввічливо спостерігають і усміхаються, а потім хтось найсміливіший простить дозволу зробити з вами фото на згадку. Після цього туриста не випустять з кола доти, доки він сам не попрощається. Причому, фотографуватися з іноземцями люблять індійці будь-якого віку – від дітлахів до поважних старців. Знімають на мобільні телефони та навіть старі плівкові "мильнички".
Діти звично звертаються до туристів місцевою лексикою: "бхаї" – старший брат або "діді" – старша сестра, "джаджі" – тітонька. Старші люди просто додають до вашого імені або до привітання приставку "джі" – шановний або шановна. Так само й турист може спитати дорогу у незнайомця, просто назвавши його братом.
Місцеві жести дещо відрізняються від слов'янських. Наприклад, коли індієць крутить головою в різні боки, це насправді означає "так!", а не заперечення. А от щоб висловити "ні", треба повертіти долонею правої руки. Їсти, брати щось та давати торговцю гроші треба тільки правицею, бо ліву руку тут традиційно використовують для гігієни – у місцевих туалетах частіше можна побачити відро з водою і черпак, ніж туалетний папір. Якщо необачно дасте продавцю купюри лівою, товар можуть і обурено кинути вам під ноги. Вітаються у північній Індії словом: "Намасте!". Для цього треба притиснути до грудей складені долоні і злегка вклонитися. Якщо вітаєтеся з компанією місцевих людей, привітатися слід з кожним окремо.
Корови, яких індуїсти вважають священними, вільно розгуляють навіть по великих автотрасах. Їх не чіпають і вони блукають, де заманеться. Інколи перехожі або паломники купують з лотка кілька дешевих пляцків-чапаті і підгодовують ними тварин, однак частіше ті порпаються у смітниках у пошуках їжі або скубуть траву. Худоба потрапляє на вулицю вдома шляхами – або вже народилися від корови-"безхатька", або колись жила у хазяйській стайні. Коли домашня корова старіє чи просто перестає давати молоко, індійці відкривають двері навстіж і виганяють її з двору назавжди. З цього моменту вона стає абсолютно вільною і залишена сама собі. Убивати корів заборонено і за це в Індії можна навіть потрапити за грати на кілька років. Однак деякі бідні індіанці з нижчих каст чекають, коли бродяча корова здохне і знімають з нею шкуру на продаж.
Священними в Індії є також кілька інших тварин, яким присвячують храми – зокрема, пацюки та мавпи. Проти пустощів з останніми туристів часто застерігають, бо тварини мають непередбачуваний характер. На горі у гімалайському місті Шимла у штаті Хімачал-Прадеш дуже популярним є храм божества Ханумана – напівлюдини-напівмавпи. На території святилища постійно живуть кілька сотень мавп, яким паломники приносять їжу – пляцки, солодощі, банани чи шматочки інших фруктів. До храму Ханумана обов'язково піднімаються з палицею у руці – нею треба постійно стукати по землі попереду себе.
"Мавпи бачать палицю і не будуть підходити близько. Але в жодному разі не бийте нею приматів – бо тварини стануть вкрай агресивними і накинуться на вас. Не дивіться також їм в очі, це їх нервує, - застерігає Раджнеш. – А ще – обов'язково пильнуєте свої окуляри, мобільні телефони та прикраси у волоссі. Бо якщо мавпа їх у вас вихопить, вже не доженете і не повернете!".
Поїсти під час прогулянки смачно і дешево можна будь-де – вулиці переповнені продуктовими ятками. Дехто з мандрівників не ризикує заходити у кафе-дхаби, де харчується місцеве населення – побоюються антисанітарії. Однак їжа там часто коштує у 2-3 рази дешевше, ніж у ресторанах для туристів з меню англійською мовою. Скажімо, у харчевні велика тареля кашмірського плову з фруктами коштуватиме дешевше 80 рупій, а у ресторані з гарною вивіскою – вже від 200. Найдешевше харчуватися тим мандрівникам, які мають змогу готувати собі обід. Наприклад, на місцевому ринку за курячу тушку правлять 100 рупій, кілограм картоплі чи помідорів вартує 10-12 рупій, за кілограм сиру панір (схожий на український домашній сир) просять всього 15 рупій, фрукти ще дешевші. Сто доларів США можна обміняти в середньому на 6 тисяч рупій.
Популярним напоєм є масала-чай – чорний, з молоком та прянощами. До речі, на хінді він так і звучить "чай", бо англійського слова tea не всі офіціанти розуміють. Під гострі страви прийнято замовляти солонуватий лассі – напій із збитого з водою та прянощами рідкого йогурту. Лассі значно пом'якшує печію у роті від перцю, яким індійці щедро приправляють майже усю свою кухню.
3 
2164
Коментарі