Безробітним німцям держава виділяє 365 євро та сплачує оренду квартири

Фото: Фото: Софія Горбатюк

У минулому році мені випала нагода відвідати столицю Німеччини – Берлін. Дісталась туди автобусом за 24 години.

У Берліні є райони, де переважна більшість мешканців - люди певної національності. Є район, де живуть вихідці з Росії, Казахстану та інших пострадянських країн. У ньому мешкають також багато в'єтнамців. Тут будинки чимось подібні до київської Троєщини. Однак у них дуже чисто. Є райони, де переважна більшість – турки. Тому Берлін – це багатонаціональне місто.

В одному з районів стоїть справжній млин. За словами місцевих, він діючий. Але зазвичай там проводять екскурсію для дітей.

З транспортом тут все дуже чітко. Міські електрички, метро, трамваї, автобуси їздять за графіком. На кожній станції на табло можна дізнатися, через скільки хвилин приїде саме твій поїзд чи автобус. У салоні трамваю на інформаційному табло повідомляється, коли дістанешся до тієї чи іншої зупинки. Все дуже зручно. До речі, німці у транспорті ніколи не встають з місця, поки не зупиниться транспорт. Щоб вийти чи зайти у транспорт, потрібно натиснути відповідну кнопку. Якщо на якісь станції ніхто не заходить чи не виходить, то ніякі двері взагалі не відчиняються.

У час пік, хоч транспорт і переповнений, немає такої штовханини, яка є звичайним явищем у Києві. Якщо німцю не вистачає місця у метро чи електричці, то він нікого не розштовхує, а чекає наступного потяга.

У випадку, якщо якийсь потяг метро з якихось причин тимчасово перестав їздити, то з самої платформи на підлозі намальовані "сліди" з позначкою конкретного маршруту (наприклад, "U 6") виведуть до того чи іншого транспорту, який довезе до станції, куди мав курсувати потяг. Все дуже продумано.

Проїзд у транспорті коштує 2,3 євро – квиток на 2 години в одну сторону. Ті, хто на роботу їздять щодня, купують проїзний квиток на місяць. Він коштує 70 євро.

Більшість німців знімають квартири. Бо сьогодні ти маєш роботу у Берліні, а завтра - у Гамбурзі чи у іншому місті.

Держава допомагає і не дає вмерти з голоду тим, хто шукає роботу. Вона виплачує 365€, а також сплачує оренду квартири. Тому деякі зловживають цим і "шукають" роботу роками. Якщо дружина чи чоловік безробітного також "сидить вдома", то держава допомагає двом, але кожному сплачує трішки менше. Навіть якщо ти працюєш на півставки і отримуєш менше 365 євро, то держава знову доплачує.

У Німеччині одруження – рідкість. Здебільшого пари живуть цивільним шлюбом - і жінки народжують дітей, не маючи офіційно чоловіка. Дивним виявилось для мене те, що, наприклад, хлопець, одружуючись у віці 18-19 років, не маючи вищої освіти, чи навчаючись в університеті, може утримувати сім'ю. Бо держава допомагає. Батькам також платять гроші на дитину до тих пір, поки їй не виповниться 18 років, а якщо вона навчається – то до 25 років.