27-річний Тарас Яремчук, актор-аматор Львівського театру-студії "Під Мостом", два тижні провів на найбільшому острові Байкалу — Ольхоні. Ще взимку львівських театралів запросили взяти участь у міжнародному театральному проекті "Через кордони". Оплатити треба було лише дорогу зі Львова до Москви. Решту витрат узяли на себе організатори.
— Споконвіку на Ольхоні жили буряти. Зараз їх там приблизно половина. Решта — зросійщені українці, білоруси, поляки, литовці. На острові колись була колонія, куди засилали наших людей. Деякі сім"ї не встояли перед величною природою Байкалу, залишилися там жити, — розповідає Тарас.
Каже, що байкальська природа — це щось неймовірне. По периметру острів покритий високими скелями. Часом з них навіть не видно землі — через постійні тумани. Аборигени кажуть, що глибоко в тайзі ростуть реліктові сосни, які часом досягають в обхваті п"яти метрів. Ще на острові можна зустріти дуже жалку рослину, схожу на нашу кропиву. Коли до неї торкнутися, враження таке, ніби накинулися сотні ос.
— Раніше там було багато тварин. У будинках у місцевих залишилися здоровенні роги ізюбрів — великих оленів. Кажуть, порівняно недавно водилися мустанги, соболі, збиралися вовчі зграї. За часів перебудови на Ольхон приїздили начальники — на полювання. Стріляли по тваринах із автоматів Калашникова. Великих звірів більше не лишилося, проте досі на покритих пилом стежинах Ольхона можна знайти поржавілі гільзи, — продовжує Тарас.
Рибалки п"ють горілку й дуже агресивно ставляться до туристів
Деякі ольхонці заробляють гроші на туристах. Розбудовують двоповерхові дерев"яні будиночки, беруть по шість-сім доларів за нічліг. Стільки само — за триразове харчування. Ані гарячого душу, ані зручних туалетів тут немає. Зате є справжні російські бані.
Інші ольхонці — рибалки. Найчастіше ловлять байкальського омуля — рибу, яка водиться лише тут. Місцеві смажать його на вогнищі й продають по долару. У вихідні рибалки п"ють горілку й дуже агресивно ставляться до туристів, тому вечорами краще посидіти вдома.
— Місцеві починають пиячити зі сходом сонця. Хатки у них перекошені, ніколи не бачили ремонту, — розповідає Тарас. — Картоплю садять абияк, навіть не рядками, а сміття багато хто кидає просто під свою хату.
Сміття й вода — найбільші проблеми острова. Непотріб на материк майже ніколи не вивозили, тому доводиться вигадувати різні способи, як його позбутися — здебільшого закопують у лісі. Питної води на Ольхоні немає взагалі. На подвір"ях у місцевих стоять бочки, які раз на тиждень заливають водою. Така заправка коштує приблизно 10 доларів. На Ольхоні географічна аномалія — там майже не буває опадів. Навіть узимку ольхонським дітям нічим погратися в сніжки.
— За релігією буряти шаманісти. Зараз від шаманізму залишився тільки спогад: стовпи, обвішані різнобарвними стрічками, — священні місця бурятів. За радянської влади релігію, культуру та мову бурятів пригнічували. Зараз лише деякі з них пам"ятають кілька слів мовою пращурів. Донедавна раз на кілька років на острів з"їжджалися шамани з усього світу. На ньому височить Шаман-Гора — одна з найбільших святинь шаманізму, на якій раніше проводили ритуали. Але туристи пообписували гору вздовж і впоперек лайливими словами. Більше шамани на Шаман-Гору не повертаються, — Тарас смутнішає.
На острові функціонує невеликий краєзнавчий музей. Його працівники вписують країни, з яких до них навідуються туристи. Востаннє українці на Ольхоні були 2003-го. Аби потрапити в цей диво-світ, треба викласти в середньому по $1000 з людини. Дешевше буде, якщо поміняти літак на поїзд. Але тоді в дорозі доведеться провести більш як 10 днів.
Сирі баранячі нирки на закуску
Гостей буряти пригощають тарасуном — 10-градусною самогонкою, вигнаною з молока. Заброджують її коров"ячими кізяками. На закуску пропонують сирі баранячі нирки. Найпопулярніша страва — пози. Це великі пельмені, зварені на пару.
На острові живе 1,5 тисячі людей
Острів Ольхон простягається на 70 км завдовжки і 15 км завширшки. Половину його території становлять голі скелі. Решта вкрита хвойною тайгою. На острові усього три маленькі села, в яких живе півтори тисячі людей. Центр — селище Хужир. Добираються до нього спочатку поромом до острова, а потім іще 30 км на автобусі.
2 
1
Коментарі