— У Штатах був тричі, — розповідає 26-річний журналіст із Києва Володимир Мула. Зняв документальний фільм про українських емігрантів "Американська мрія". Прем'єра відбулась 26 листопада у столиці. — Ідея зняти такий фільм була давно. Під час останньої подорожі мав більше часу і зміг її реалізувати.
В українських мігрантів у США набагато довший робочий день, ніж тут. Починають по-іншому думати, розуміють, що дороги назад немає. Заробляють удвічі-втричі менше за американців. Але й це дає можливість нормально жити.
Дев'ять днів їздив із другом, далекобійником Сашком. Він виграв "Грін карту" (дозвіл на проживання і роботу в США. — "ГПУ"). Далекобійники ночують у траках — вантажівках. Також є спеціально облаштовані місця на заправках, де можуть відпочити і помитися. У траку є холодильник, два лежаки і столик. Але коли машина їде, там неможливо спати. Сильно підкидає.
Сашко отримує вантаж — і в нього є чотири дні, щоб привезти його. Він не міг зупинятись щопівгодини в гарному місці. Знімати фільм було не складно, але мав обмежений час. Є десять хвилин. Не вийде кадр — так і буде.
Ми проїхали 11 штатів від канадського до мексиканського кордонів. Минули Вашингтон, Айдахо, Монтану, Вайомінг, Колорадо, Канзас, Оклахому, Техас і спустилися до Мексики. Був великий контраст між північними штатами, де зима, та Техасом, де всі в футболках.
У Техасі живуть багато мексиканців. Майже на всіх будинках американців висять зірки на знак того, що вони отримали цей штат під час війни з Мексикою в 1846–1847 роках.
У техаських кафе мексиканці, не відриваючись, дивляться свої серіали. На плазмах всюди мильні опери. Дивляться офіціанти, персонал на кухні, відвідувачі чоловіки і жінки.
Нью-Мексико — колоритне місце. Там багато скель, глиб і каньйонів.
Індіанців не можна знімати на камеру. Кажуть, це забирає частинку їхньої душі. У сувенірній лавці ми розговорились із дівчиною-індіанкою. Вона сказала, що її плем'я знає про Україну. На прощання пообіцяла помолитись за мир у нас.
Перші покоління українських емігрантів частіше осідали на сході Америки — у штатах Нью-Йорк і Пенсильванія. Українці в західній частині країни конфліктують через приналежність до різних церков. Сварки впливають і на старших людей, і на їхніх дітей. Але ситуація в Україні їх трохи згуртувала. Об'єдналися, почали більше спілкуватися.
У західних штатах змушують працювати офіційно. Там важко знайти роботу з готівковою платнею. Треба мати "Грін карту", право на роботу або робочу візу.
На сході багато емігрантів, які щойно приїхали. Там простіше влаштуватись неофіційно і не платити податків. Багато хто вклав усі гроші в "Грін карту". Чекають, поки їм зроблять документи.
Вплив російської пропаганди в США суттєвий.
Коли я їхав із мексиканським таксистом, запитав, що знає про Україну. Знав про Шевченка і Кличка, синьо-жовтий прапор і що на початку 1990-х Мексика грала в товариському матчі з нашими. У Техасі зустріли американця, який три місяці жив у Криму й півроку — в Росії. Порадив не сподіватись на США, бо американці не розуміють ситуації в Україні. Не знають підґрунтя конфлікту, про Будапештський меморандум. Взагалі не розуміють, навіщо Штатам втручатись.
У США расизм викривлюють на свою користь. Афроамериканці можуть не працювати. Отримують талони на їжу, платню від держави. Між собою вживають слово "ніггер". Якщо біла людина так до них звернеться, то це вже расизм.
Американці зосереджені на роботі. За все потрібно платити. Розуміють, що за музику чи фільм в інтернеті треба віддати гроші. Щоб мати хорошу медицину, треба купити медичну страховку. Щоб користуватись усіма благами американського законодавства, треба сплачувати податки.
2 
1
Коментарі