Культ кулака

Нещодавно польський спортсмен переміг на традиційних змаганнях із стрибків з трампліна завдяки тому, що наприкінці минулого століття талановитий поляк Адам Малиш став найкращим стрибуном світу. Після цього тисячі юних поляків полізли на трампліни в пошуках такої ж всесвітньої слави, як у Малиша. Найкращі з них складають національну ­команду Польщі, яка завжди серед перших у світі.

Подібні приклади з іншими спортсменами із різних видів спорту є майже у всіх країнах. У нас теж колись діти, надивившись по телевізору на вітчизняних чемпіонів, масово пішли на фігурне катання, гімнастику, плавання. Але це було ще у старі комуністичні часи, коли ми страждали під московською окупацією. У період незалежності щось із цим не складається. Чемпіони є, куди без них? А ось масових їхніх послідовників — непомітно. Не пішли цього літа тисячі українських дітей записуватися на гімнастику, щоб бути схожими на нашого олімпійського чемпіона-2016 Олега Верняєва. У секції греблі на каное, де маємо ще одного переможця Ігор, Юрія Чебана, черги теж не спостерігаємо. Так само, як раніше ніхто не біг стрибати із жердиною, щоб бути таким, як Сергій Бубка.

На кого ж із спортсменів хочуть бути схожі наші діти? Відповідь проста і сумна — вони прагнуть стати фахівцями з мордобиття, тобто боксерами. Кличко, Усик, Ломаченко. Ці прізвища не сходять із телеекранів і ресурсів інтернету. Українцям щодня ­кажуть: учіться бити кулаками по чужій голові й буде вам успіх. І ніхто не замислюється, що в цивілізованих країнах бокс — це спорт найбідніших. Жоден юнак із порядної британської родини не піде в боксери. Часи змінилися. Люди зрозуміли, голова в них є не для того, щоб бити по ній пудовими кулаками.

Та це у них так. У нас культ кулака лише набирає обертів. Маємо столичного міського голову. Він вправніше потрапляє в чужу голову кулаком, ніж щось путнє придумує своєю.

Згадав епізод із дитинства. Був у мене знайомий боксер. Поліз битися, коли я назвав його бовдуром. Я пояснив — не заперечую. Він краще за мене лупить кулаками. Але це не означає, що він розумний. Здається, він досі напружено думає над тими словами. Шкода, не у столиці живе. А то би зробив кар'єру, як Кличко, який думає майже так само.

×