Головний лікар Майдану Ольга Богомолець вважає, що основа національної ідентичності - це українська мова. Про це вона розповіла у коментарі для Gazeta.ua.
Ношу ім'я Ольга на честь прабабусі. Моя мама народилася в Москві, їхній рід іде з вищого дворянства. У нас в родині забороняли українську мову. Я не мала права звернутися до мами українською. Але зі своїми дітьми українською я говорю завжди. Не тому, що маю в цьому якісь політичні наміри, а лиш тому, що мова не має бути інструментом електорату.
На Донбасі обирають російськомовного, а у Львові - україномовного. Так не повинно бути.
Мова - це пуповина, яка психологічно прив'язує людину до землі. І тому змушує нести відповідальність за землю й захищати її. Якщо це моя мова і моя земля, я не буду будувати тут таку фабрику, від випарів якої діти стануть інвалідами. Не буду забруднювати тут ріки і скидати в них відходи. Бо моїм дітям тут жити.
Якщо я говорю іншою мовою, це значить, що я тривалий час або був під окупацією, або мені начхати на цю країну.
Кілька років тому я їздила по всіх жіночих тюрмах і колоніях України. Там жінки мене запитували: "А почему вы говорите на этом украинском языке?". Я відповідала: "Якщо вивчити ще одну мову, особливо у старшому віці, це зменшує наслідки розвитку склерозу. Ви відчуватимете себе більш здоровими. А якщо українську вивчать ваші діти, то за три місяці вони запросто вивчать і польську. Тоді поїдуть на навчання до Польщі, отримають європейський диплом за набагато менші гроші, ніж в Україні".
Завжди беру приклад зі своїх предків. Історію свого роду я знаю до 14 сторіччя. Мій прадід Олександр Олександрович Богомолець був Президентом Академії наук. Геніальна людина, який створив систему переливання крові та винайшов консервацію крові. Вмів піднятися над проблемою. Подивитися на неї зверху, а не копирсався у дрібницях.
Мені кажуть: що ж ти зробиш, "один в полі не воїн". А мій прадід був у полі сіячем. Нам потрібно бути сіячами в полі і зараз. Цим ми врятуємо українську ідентичність. Від нас раніше приховували інформацію про родичів. Я вже потім взнала, що Вадим Михайлович Богомолець, мій прапрадід, був генерал-хорунжим УНР. Очолював комітет спасіння України в Константинополі, був автором єдиного на той час у країні закону про флот. На підставі цього закону Україна отримала право отримати флот.
Мій ще один прапапрадід, Микола Федорович, генерал Російської Армії, георгіївський кавалер, командував бронедивізіоном. Вони не те що спільного нічого не мали. Але й жили в інших вимірах. Але кожен був по-своєму героєм. Мали честь і гідність, боронили державу.
Прадід не міг відступити, його судив трибунал, а сина розстріляли. Останні репресії в моїй родині були у 60-их роках минулого століття. Спільного в цих людей те, що я - їхнє майбутнє. Так само й зараз усім українцям треба так само з пошаною ставитися до всіх Героїв, які загинули на Майдані за наше майбутнє. Це має бути спільним для всього народу.
1 
1
Коментарі