— Ходжу по вулиці і постійно озираюся, не можу звикнути. Страшно засинати, боюсь просинатись. В ізоляторі не хотів просинатись, щоб не бачити камеру. На волі боюсь, що засну і прокинуся в камері, це все виявиться сном, — каже російською дніпропетровець 36-річний Лев Просвірнін.
11 березня його і 36-річного Дмитра Реву випустили зі слідчого ізолятора. Звинувачували у причетності до вибухів 27 квітня 2012-го. Інші підозрювані, Віталій Федоряк та Віктор Сукачов, залишаються в ізоляторі.
— Досі не розумію, чого мене тримали в ізоляторі. Звинувачували в тому, що купив сім-картку, з якої розсилали погрози. Але докази моєї невинності слідчі мали з самого початку. В момент купівлі сім-картки я спілкувався з дружиною по скайпу. Був біля комп'ютера, інтернет кабельний. Продавець карток мобільного зв'язку детально описав покупця: не спортивної статури, шульга, з довгим волоссям, прямою довгою чолкою, описав руки, одяг. До мене не підійшло нічого.
Чому тримали під арештом?
— Ми стали заручниками системи. Бо на прес-конференції виступили начальник СБУ, міністр внутрішніх справ і генеральний прокурор. В один голос заявили, що винні заарештовані. Відтоді довести протилежне неможливо.
Пам'ятаєте обшук квартири?
— Тривав 31 травня з 10 ранку до світанку наступного дня. Слідчі перебирали всі чашки, перелистували всі книжки з одним питанням: "Де бомби?". Я не розумів, про що йдеться. Перерили все, але нічого не знайшли. Забрали комп'ютер, добрива для квітів, гроші дружини, мою робочу флешку. У діда під час обшуку — медаль за освоєння цілини. Він нею дорожив.
Змушували зізнатися?
— Так. Не давали їсти, спати, погрожували розправитися з близькими. З шостої ранку до другої ночі тримали в управлінні СБУ, говорили одне і те ж: "Знаємо, що нічого не робив, але сядеш надовго. Як не зізнаєшся — пожалкуєш, що вижив".
Знали інших підсудних?
— Із Ревою ми брати по нещастю. Сукачова знаю ще з 1990-х. Він — мій сусід, гарний знайомий. Часто звертався до нього по роботі. Він — професійний маркетолог, писав гарні тексти для мого бізнесу. Але гуманітарій до кісткового мозку. Не повірю, що зробив щось руками. Він кран вдома не вміє поміняти. Федоряка бачив двічі у житті у Сукачова.
Написали зізнання?
— Так. Написав: знав, що Сукачов отримував викуп. За це мені пообіцяли менший термін. На той час я був у відчаї. Розумів, що слідчий — всесильний, від нього залежить життя моє і моїх рідних. Може писати в протоколах все, що захоче. Але слідчі не виконали обіцянки — я пішов по справі. Тому відмовився від зізнання.
Ви оголошували голодування.
— Мені щось підсипали у їжу. Інакше не можу пояснити свою неадекватну поведінку. Дивлюся на справу, а один листок нормальний, інший — перевернутий. Перегорнути його не можу. Перестав їсти — все нормалізувалося.
В яких умовах тримали?
— За два роки не дали жодного побачення з рідними. Постійно переводили з однієї камери в іншу. Але найскладнішими були 1,5 місяця в одиночці. Там чотири стіни і повна відсутність інформації.
Вас зламали?
— Майже. Я написав неправдиве зізнання, відмовився від адвокатів. Це не зламало мене повністю, але дуже змінило. У мені вже мало позитиву, нікому не довіряю. Раніше була віра у справедливість. Потім побачив, що СБУ і прокуратура можуть робити все, що хочуть.
З ким сиділи?
— Востаннє — з так званим новомосковським маніяком Анатолієм Шупарським і водієм маршрутки, який когось ударив на своїй смузі. Перший теж сидів для галочки, по ньому не було жодних доказів. Другий теж за те, що треба було когось посадити.
Як два роки жила родина?
— У постійній боротьбі й очікуванні. До моєї мами на зупинках підходили люди, пропонували допомогу. Розуміли, що я не винен. Дуже вдячний їм.
Чого найбільше боялися?
— Що доньку на все життя нарекуть донькою терориста, маму — мамою терориста.
Як виживали?
— Жив так: сьогоднішній день минув — добре. Чекаю завтрашнього, раптом щось зміниться. У житті були світлі плями. Коли ненароком побачив на допиті дружину або фото доньки, яке роздрукували і принесли в суд адвокати.
Відійшли від ізолятора?
— Ще ні, але зараз комфортно. Тільки вийшовши на волю розумієш, яке це щастя — бачити сонце, небо, обіймати дружину, доньку. На волі людям здається це нормою. Намагаюся відновитись. Життя не закінчилося, але все треба починати спочатку. Все, чого я досягав за життя, СБУ знищило просто так.
Яка зустріла дружина і донька?
— Дружина зустріла в суді. З нею пішли в дитсадок. Донька вибігла, побачила мене, розгубилася і заховалася за маму. Я теж розгубився. Здалося, донька не впізнала мене. Тоді вона запитала: "Тату, навіщо так коротко підстригся?". Коли мене заарештували, вона була звичайною 4-річною дитиною. Зараз тільки по віку дитина, думки — дорослі.
Чого домагатиметеся?
— Хочу, щоб мене виправдали повністю. Щоб усі причетні були покарані.
7 днів давав президент України Віктор Янукович силовикам, щоб знайшли підривників. Підозрюваних заарештували за три дні.
29 разів виїжджали міліціонери Дніпропетровська на повідомлення про вибухівку в місті за перші два тижні травня 2012 року.
8 000 дніпропетровців опитали слідчі Служби безпеки України і міліції під час розслідування справи "дніпропетровських терористів".
Чотири вибухи пролунали на ділянці 800 метрів
27 квітня позаторік на центральній вулиці Дніпропетровська — просп. Карла Маркса — пролунали чотири вибухи. Вибухівку заклали у вуличні бетонні урни для сміття. Їх уламки скалічили 31 людину.
Вибухи відбулися протягом 70 хв. на ділянці завдовжки 800 м. Перший — на зупинці "Театр опери і балету", другий — за 500 м, біля кінотеатру "Родина", третій — неподалік парку ім. Глоби, четвертий — на перетині з вул. Сєрова.
Підривники вимагали від силовиків 4,5 млн грн викупу. Гроші зібрали, пакунок викинули в обумовленому місці, звідки його забрали двоє чоловіків. За чотири дні працівники СБУ заарештували викладача політології Дніпропетровського університету Віктора Сукачова, комп'ютерника Віталія Федоряка, підприємця Льва Просвірніна та працівника вагоноремонтного заводу Дмитра Реву.
Їздив на роботу "Явою"
Дніпропетровець Лев Просвірнін провів під арештом 648 днів. 26 березня відзначив 36-річчя.
— Я ніколи не святкую день народження, бо не люблю. У СІЗО теж не відзначав, — згадує.
Він народився у Дніпропетровську, закінчив механіко-математичний факультет Національної металургійної академії України.
Сім років одружений із 36-річною Вікторією Просвірніною, виховують 6-річну доньку Євгенію.
— Із Вікою у школі навчалися. Але зустрічатися почали після академії. Разом працювали в аудиторській компанії, сиділи за сусідніми столами. Пам'ятаю, як між нами проскочила іскра. В один понеділок я прийшов на роботу з похмілля, вона запустила в мене степлером.
Має автомобіль "КІА Черато".
— За кермом з 1997 року, на різних машинах наїздив 300 тисяч кілометрів. До арешту любив їздити на роботу старою "Явою". Вона для мене — як жива істота, має свій характер.
До арешту працював представником російської фірми "ЦеСИС НІКІРЕТ", що виготовляє і монтує інженерні засоби зв'язку.
4 
1
Коментарі