Середа, 23 квітня 2008 07:04

В"ячеслав Полішко сидить за вбивство двох жінок

Четвертий рік у виправній колонії в селі Перехрестівка Роменського району на Сумщині сидить 31-річний киянин В"ячеслав Полішко. Чоловік отримав довічне ув"язнення за вбивство двох жінок.

— У Славіка мати померла, коли йому було п"ять років, — плаче тітка Полішка Марія Любченко, 79 років. Вона мешкає в селі Нечипорівка Яготинського району Київської області. — Він виріс у бабці в селі. Зараз бабі Уляні 86 років, а вона Славіка з тюрми жде, пенсію до копієчки складає. Вірить, що онук вернеться. Каже, йому згодиться.

В"ячеслав — високий чорнявий чоловік спортивної статури. До кімнати побачень його заводять двоє озброєних охоронців. Замикають у спеціальній клітці, знімають наручники. На прохання "ГПУ" вівчарку відводять до іншої кімнати.

— Можна зняти картуза? — питає охоронців. Отримавши згоду, проводить рукою по поголеній голові. — Я з інтелігентної сім"ї. Мама завідувала Будинком культури в Яготині, була заслуженим працівником культури України. 1982-го вона попала під поїзд. Батько керував хором "Криниця". Через 10 років після загибелі мами помер від хвороби печінки. Нас залишилося троє — Міша, Коля і я.

Найстарший брат Михайло виїхав до Харкова. Працює там дальнобійником. Середній Микола став наркоманом. Коловся героїном, захворів на ВІЛ. Мешкав у селі Нечипорівка, не працював, родини не мав.

В"ячеслав — наймолодший. Закінчив у Києві музичне училище. Здобув професію акомпаніатора, грав на баяні й акордеоні. Влаштуватися за спеціальністю не вдалося. Працював охоронцем у кафе "Марс", що на столичній вул. Городецького, займався тхеквондо — східним єдиноборством.

— У 2003 році до Миколи у гості приїхав друг із Росії, 30-річний Павло Мициков, — розповідає Полішко. — Він теж був наркоманом. Залишив братові на зберігання пістолет ТТ, а я його продав за 200 доларів. Як Мициков узнав, вимагав повернути. Довелося купити такий же у знайомого. 30 червня 2003 року брат попросив відвезти їх до кафе "Лінива Віра", що біля села Пишне Лубенського району Полтавської області. У мене були старенькі "жигулі" двоюрідного брата, якими керував за дорученням.

— Знав, для чого вони туди їхали зі зброєю?

— Так, — В"ячеслав опускає очі. — Розумію, що винен. Але я не вбивав.

Того вечора убили двох жінок, 22 і 24 років, і поранили чоловіка. Злочинці забрали їхні гроші та втекли.

Першим арештували Мицикова. Він розповів про Полішків. Коли ті дізналися про затримання Павла, дві доби ховалися у лісах на Черкащині.

— Ми боялися тюрми, хотіли піти з життя, — згадує В"ячеслав. — Розійшлися по різні боки машини, порізали собі вени. Я втратив свідомість. Коли отямився, Коля лежав мертвий біля авто. Я дістався найближчого села і сам подзвонив у міліцію.

Чоловіка заарештували працівники полтавського управління по боротьбі з організованою злочинністю. Відвезли до Лубенського райвідділу міліції.

— Там били, — Полішко дістає з поліетиленового пакета висновок експертизи про побиття. — Хоч я сам прийшов у міліцію і розказав, як було. Мициков із пістолета убив двох жінок, які сиділи за столиком у кафе. Поранив одного чоловіка. Брат вистрілив один раз із обріза, але куля потрапила у стінку. Мене змусили дати покази, що стріляв я. Начальник райвідділу казав, що йому однаково, хто "загрузиться" — я чи Мициков.

За кілька днів В"ячеслава привезли на впізнання.

— Раніше потерпілі свідчили, що стріляв чоловік зростом 170–175 сантиметрів зі світлим волоссям і слідами віспи на обличчі. Я маю метр 87 сантиметрів, чорне волосся і жодних слідів від віспи. Але вони мене впізнали. Перші фотороботи були схожі на Колю і Пашу. Однак потім десь пропали з кримінальної справи.

14 травня 2004 року Полтавський апеляційний суд заслухав справу про вбивство. Полішко отримав довічне ув"язнення, Мициков — 10 років. Верховний суд вироку не змінив. Два роки тому генпрокурор позбавив адвокатів В"ячеслава права оскаржувати вердикт.

— Паша вийде через п"ять років, — зітхає чоловік. — Він знову вбиватиме. На ньому в Росії два трупи висять і тут два. А я хочу, щоб мій вирок переглянули.

Полішко не скаржиться на утриманням в колонії. Мріє брати участь у тюремних фестивалях гри на баяні. Двічі на місяць В"ячеслава провідує тітка.

— Везу йому сало, сільодку і картошку в мундирах, — зітхає Марія Іванівна. — Все спасибі Юлії Володимирівні. Тепер дозволяють частіше передачі возити. А то можна було не більше 36 кіло продуктів на місяць.

Любченко розповідає, як племінник хоче грати на баяні.

— Але ж він — довічник. Йому не можна давати баян, бо дуже жорстокий режим, — говорить жінка. — Їх раз у день виводять на прогулянку в маленький дворик, де можна ступити лише кілька кроків. Тільки раз на тиждень — у більший двір, де Славка спортом займається. Побачитися дають лише через скло.

Зараз ви читаєте новину «В"ячеслав Полішко сидить за вбивство двох жінок». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

9

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода