Перед Новим роком із Житомирської виправної колонії N4 достроково звільнили 18 в"язнів. Серед них — 28-річного киянина Віталія Дем"янцева. Вісім років він відсидів нібито за вбивство відставного міліціонера Віктора Терещенка. Той досі живий і провідував в"язня.
"ГПУ" писала про Дем"янцева у N418 від 31 липня цього року.
У листопаді 1999-го міліціонери звинуватили його та Олександра Мельника у вбивстві. Вибили покази. Віталій отримав 10 років ув"язнення, Олександр — 12.
Житомирська колонія неподалік Центрального автовокзалу. Уранці 18 грудня у внутрішньому дворику тюрми зібралася група людей. Троє жінок чекають чоловіків, Дем"янцева зустрічає мама Альвіна Ананіївна, 67 років.
— Віталік казав, що виведуть о 10-й ранку, а вже 11-та, — скаржиться вона. — Вісім років життя забрали і тут годину вкрали. А он і він!
— Мама, я сейчас! — гукає худорлявий чоловік.
Він виходить із порожніми руками. За традицією в"язні залишають усі речі в тюрмі. Віталій сідає до редакційної машини. З мобільного матері телефонує друзям у колонію. Хвалиться, що їде до Києва машиною.
— Якщо на зоні побачать мобілку — дадуть до 15 днів штрафного ізолятора, — пояснює чоловік. — Помітять удруге — вліплять 15 діб "шизо" і переведуть на три місяці на посилений контроль.
Дем"янцеви мешкають у центральній частині міста — в кімнаті комунальної квартири по вул. Воровського. Альвіна Ананіївна приготувала до приїзду сина борщу, однак той відмовляється. Вовтузиться з радіолою. Каже, її подарували друзі.
— Викинь ті дрова, — усміхається мати. — Подивись краще телевізор.
— Досі не можу повірити, що мене звільнили, — говорить Віталій. — У машині чекав, що вернуть назад.
За столом він згадує в"язницю.
— В останньому слові на суді сказав: "Ви судите не вбивцю", — Віталій закриває обличчя руками. — Із Києва в колонію везли у "столипіні" — поїзді для в"язнів. Камера розрахована на 6–8 чоловік, а нас набили до 40. А як кинули в камеру — розплакався, була істерика.
Каже, що у в"язниці найчастіше снилася свобода. Наче він роз"їжджав Києвом у довгому лімузині-кабріолеті із гарною дівчиною. Тільки виходив із машини — відразу прокидався.
Трубку взяла мама і сказала, що Павліна вийшла заміж, виїхала в Америку. Я не вірю
— Найважче в зоні звикнути до високих стін, — продовжує Дем"янцев. — Інколи я забирався в кабінку будівельного крана і виглядав за них. На вулицях вогні, музика, люди йдуть у кафе, машини. Дивлюсь і плачу.
Віталій сидів у "інвалідній бригаді".
— Там можна не працювати. Туди збирають, приміром, шнирів — тих, хто обслуговує кримінальних авторитетів, — пояснює Дем"янцев. — Та я не був шнирем, а працював санітаром у медчастині. Заразився там туберкульозом. Після цього мене перевели в окремий барак для хворих.
— Розкажи, як тебе в Полтаві міліція обібрала, — перебиває мати. — Серед зими забрали теплі речі, мовляв, не положено. А мені заборонили передачі й побачення з ним.
Віталій вірить у Бога. Ще до в"язниці ходив у церкву "Побєда", віряни якої збирались у приміщенні кінотеатру "Київська Русь". У колонії познайомився з канадським священиком Цезарем, який планував звести церкву у тюрмі.
— Цезар любив мене, називав благословенним дитям, — згадує чоловік.
Священик відкрив на ім"я Віталія рахунок у банку, куди надходили пожертви. За ці гроші Дем"янцев організовував в"язнів і будівельників зі свободи, які будували церкву.
— На рахунку було п"ять мільйонів доларів, — запевняє Віталій. — Але я з них собі не взяв і цента. Навіть телефонував у Канаду за свої. Мама щомісяця присилала по 50 гривень.
Церкву відкрили позаторік. А минулого року Цезар помер від раку легень.
— Після цього в колонію на броньованому джипі приїхали хлопці з Канади, — згадує Дем"янцев. — Я переписав усі рахунки на Франциску, матір Цезара. А тими пожертвами, що ще надходили на церкву, доручив розпоряджатися другу. Він продовжує сидіти.
Віталій не п"є і не курить. До в"язниці зустрічався зі студенткою Запорізького технічного університету Павліною. Познайомились у дитинстві, коли їздив на літні канікули до тітки.
— Останній свій Новий рік на свободі я зустрічав із нею, — зітхає Віталій. — Писав їй з колонії, але вона не відповідала. Перед звільненням дзвонив. Трубку взяла мама і сказала, що Павліна вийшла заміж, виїхала в Америку. Я не вірю. Вона просто не схотіла зі мною говорити.
3 
1
Коментарі
2