"У цих камерах люди сиділи. Подивіться — на стінах скільки написів залишилося, — 53-річна Марія Джерелюк із Гайсина Вінницької області показує на обшарпані стіни в підвалі свого будинку. — Їх у війну німці катували, а потім кагебісти. Ми боїмося сюди ходити".
Двоповерховий будинок N6 по вулиці Карла Маркса у Гайсині збудували на початку ХХ століття. Тоді вулиця мала назву Петра Великого, а будинок належав сім"ї графа Севастьянова. Після революції знатну родину виселили. Танцювальну залу, бібліотеку, їдальню та спальні розділили на вісім квартир.
25 липня 1941 року місто окупували німці. У колишньому графському будинку розмістилося керівництво місцевого гестапо. За переказами, у підвалі катували затриманих людей.
Марія Джерелюк відкриває залізні ґратчасті двері. Униз ведуть темні сходи. Там — коридор. Уздовж нього четверо дверей. Люди переконані, що в комірках, де вони зараз зберігають консервацію, 65 років тому були камери для полонених. На дверях металеві засуви, вічка й отвори, через які, припускає Марія Джерелюк, ув"язненим передавали їжу. Під стелею — маленькі віконця.
— Мені одна баба, Люба її звали, розказувала, що як приїхали німці, її заставили підлоги в цьому домі мити, — приєднується до розмови 75-річна Сіма Степанівна, сусідка Марії Джерелюк. — Один раз Люба прийшла зрання, і чує за дверима "гир-гир, гир-гир" — німці між собою говорять, і кричить хтось. Вона в щілинку заглянула, а там офіцери б"ють і водою відливають когось прив"язаного. Вона поняла, шо то — питки. Каже, ноги підкосилися, побігла додому, і аж заслабла від такого. Німці на наступний день прийшли, сказали, шо як не буде прибирати, то розстріляють. То вона мусила йти. І яму, куди тих нещасних скидали, бачила... Страшно тут жити!
Офіцери б"ють і водою відливають когось прив"язаного
Як свідчать надписи у підвалі, людей тут тримали і після війни. Стіни рясніють літерами, які через тріщини важко розібрати: "14 октября. Емельянов Виталий. Родился 1931 года город Кольчугино Владимирской области. Срок 15 лет. 5.10.1954", "Прощайте друзья. Ухожу в Брацлав", "Назаренко А.И. осуж 25 лет и 5 лет поражения в правах".
У 1950-х в будинку N6 був розташований військовий госпіталь. На його територію вхід жителям міста був обмежений.
— У нашій комірці в підвалі ми довго не могли стерти написів кров"ю, — каже 23-річна Тамара Яривчук. — Забілимо, а воно знову проступає.
Мешканці будинку стверджують, що його минуле впливає на їх нинішнє життя. У коридорі вони нібито періодично чують людські крики та стогін, а в деяких кімнатах людям сниться, що їх катують. Улітку в коридорі стільки мух, що неможливо пройти. Їх називають "трупними".
— Великі такі літають — сірі, зелені. Старі люди казали, що кого з убитих звідси вивозили, а кого і просто в яму під полом скидали. Десь може тут трупи ще є, — розмірковує Марія Джерелюк. — Ми ж не знаємо, що там у замурованому приміщенні, під сходами в підвал. Якось, років 20 тому, хлопці зробили дірку. Кажуть, що бачили там рельси, і на них машину з великими гострими спицями. Видно, туди тих нещасних і кидали. Міліція взнала про роздовбаний хід — приїхали й замурували.
— Ми викликали санепідемстанцію — нічого не допомагає. Мухи як літали, так і літають, — підтверджує Тамара Яривчук.
— Мій перший, уже покійний, чоловік Петро, як сюди приїжджав, то не міг спати, — продовжує Марія Джерелюк. — Все зривався вночі, лякався. Казав, щось на груди сідає і дихати не дає.
— Мені казали: як ближче до коридору спати, то серед ночі чути голоси людські, — говорить Сіма Степанівна. — Усю ніч кричать, стогнуть, плачуть...
Тамара Яривчук показує на грядки за будинком.
— Тут навесні земля просідає, прямо з-під ніг тікає, — каже вона. — Мій батько захотів розкопати, чого воно. Дорили зі знайомим до полукруга кірпічного. А тоді приїхали якісь служби, сказали, що то, певно, підземний хід, і зарили назад. Сказали, щоб не лізли більше.
Кілька років тому приїжджав чоловік, який представився нащадком графа Севастьянова. Пропонував усім мешканцям викупити в них квартири.
— Не наш якийсь, з перекладачем був, — згадує Тамара. — Але поїхав — і ні слуху ні духу від нього.
— Ніяких документів про той будинок у нас не збереглося. Тільки те, що люди розповідають, — каже 36-річна працівниця Гайсинського краєзнавчого музею Оксана Карімназарова. — А що хід підземний там є, то я також чула. Він вів до Свято-Покровського храму, який 1935 року більшовики зруйнували.
У будинку "зберігаються" думки загиблих
— Нічого дивного в тому, що відчувають жителі будинку N 6 на вулиці Карла Маркса у Гайсині, немає, — каже біоенергетик із Києва Наталя Сапа. — Будинок огорнутий негативними енергіями. Тіла скинутих у підвал закатованих дають вібрації розпаду тканин, особливо кров. Вони і притягують мух, які сприймають навколишнє середовище на вібраційному рівні. Змити водою чи хлоркою вібрації, а особливо такі, неможливо.
У будинку "зберігаються" емоції та думки загиблих. Мешканці відчувають їх кожен на своєму рівні сприйняття "тонкого світу". Краще він сприймається вночі, коли фізичне тіло розслаблюється. Тому люди й чують шепіт і зітхання.
Мешканці будинку, як і всі люди, існують у вимірі, де є час і відстань. А душі — у вимірі, де є тільки енергії. Для них час зупинився. І мешканці сприймають відлуння їхніх страждань.
До будинку треба запросити священика, щоб відспівав душі закатованих.
7 
1
Коментарі
1