Священика 58-річного Леоніда Кухаря із села Карпівка Могилів-Подільського району Вінниччини знайшли повішеним 20 березня. Висів на чорній мотузці, прив'язаній до металевих сходів дзвіниці навпроти церкви. Першим його побачив кум Анатолій.
— Десь опівдні я ще бачила батюшку в магазині, — каже Людмила Квятковська, завідувачка сільським клубом. — Питаюся, чого самі ходите, не найшли когось меншого послати? А він каже, кум у гостях, треба вгощати. По обіді зайшла в сільраду. А десь о 15.30 забігає цей Анатолій. Спокійнісінько заявляє: "Визивайте міліцію, батюшка повісився". Що ти мелеш, кажемо, отямся. Він знов повторив. Питаємо: то чого не спас? А він: "Я в органах робив, знаю, шо не треба торкатися, отпечатків лишати".
Анатолій — офіцер міліції у відставці. Працював заступником начальника чоловічої колонії в сусідньому селі Сказинці. Там і живе. Напередодні ночував в отця Леоніда. Він із родиною теж колись жив у Сказинцях. 10 років тому розлучився і перебрався в Карпівку. Раніше працював учителем біології.
— Усі позбігалися до церкви, — згадує її староста 71-річний Микола Косташ. — Приїхала міліція. Людей не пускали, але ми з нашим головою підійшли ближче. Я за життя бачив вішальників. У них сині лиця, язик на бік, на шиї синяки. А в батюшки не так було. І зашморг не на шиї, а на рівні рота. Так, як ото буйного коня запрягають. Висів на чорній мотузці. У церкві таких не було. Я то знаю, бо я — помічник батюшки. У хаті речі були розкидані. Але отець Леонід був чистюльою.
Староста показує церкву на пагорбі. Та має три бані, розфарбована в зелено-сині кольори, огороджена кам'яним парканом. Скрізь охайно. Хатина покійного протоієрея Леоніда — біля церкви, не опечатана. На двері сперта соснова гілка. Микола Косташ відчиняє оселю, заходить у коридор, кухню. Усе прибрано, електроплитка та каструлі вичищені, у морозилці лежать вареники.
— Батюшка наліпив. Хазяїном був, сам готував, стірав. Тіки шо жив без матушки. Тримав великого пухнастого кота. То одна жінка з села захотіла його собі, обміняла на 33 рози. Батюшка висадив їх кругом церкви. А потім нового кота приніс. Тоже виростив розкішного, вгодованого.
Микола Федорович кличе кота.
— Мабуть, прибився до когось, — каже. — Цілий тиждень тут нявкав.
Сільською дорогою літня жінка веде онуку в дитячий садок.
— Подивіться — яка краса, який порядок, — зупиняється біля хати. — Це ж отець і плащівницю придбав, і панікадило. Ми його всім селом поважали. Шо хто на панахиду принесе, він усі пряники роздає дітям. Ми кажемо: собі щось лишіть. А він: скільки мені треба? Дуже добрий був.
У священика залишилися два сина. Старший має сім'ю, молодший — студент.
— Навідувався тільки менший, — продовжує Микола Косташ. — А старшого із жінкою бачили на похороні вперше. Невістка забрала з хати батюшкин фотоальбом.
Біля дитсадка дві жінки розчищають вулицю.
— Усе село говорило, як три роки тому двоє чоловіків вивезли священика за село. Вимагали гроші та якусь стару книгу. Нашу церкву збудували ще козаки. За селом у нас хрест стоїть. Батюшку хотіли на ньому розіп'яти. Але він відказав, що не заслужив на хресті, то розпинайте на сосні. Йому трохи пом'яли ребра і відпустили. Батюшка в міліцію не звертався.
Правоохоронці впевнені, що священик повісився сам.
— Однозначно самогубство, слідів насилля не виявлено, — каже начальник районної міліції Василь Шрамко, 38 років. — В оселі не було ніякого порушення обстановки. Попередня версія — самогубство на ґрунті самотності, адже його діти жили окремо.
Селяни в це не вірять. Упевнені, до смерті причетний кум.
— Це він підштовхнув до самогубства, — каже місцева. Просить не називати її. — Але працював в органах, то міліція його не чіпає. Найбільше поражає, що ніхто не хоче докопуватися. У хаті найшли документи — кредит на комп'ютер. На ім'я батюшки, але ніякого комп'ютера в нього не було. Кум шантажував його якоюсь таємницею. Батюшка мав у минулому помилку, а кум брав гроші за мовчання.
У Вінницькій єпархії православної церкви Московського патріархату коментувати ситуацію відмовилися.
Коментарі
24