"Сам жити не вмію. Вже не навчуся, надто пізно. Не хочу бути рабом ідіотів, принижуватися перед людьми. Статутом тут і не пахне", — написав у передсмертній записці солдат строкової служби 25-річний Назар Баценко з Бучі на Київщині. 16 травня він повісився на перилах сходів у військовій частині міста Володимир-Волинський на Волині.
— Тіло нам показали після розтину. На шиї була синя борозна. Обличчя дуже бліде. Це дивно, бо при удушенні воно мало бути синюшне. Слідчий обіцяв показати мотузку, на якій повісився Назар. Але не дочекалися, — розповідає брат Баценка 35-річний Роман Шумейко з Києва.
— Вони служили у двоповерховій будівлі. Брат того дня пішов на другий поверх до виходу на горище. Ловив там інтернет. Товариш до нього піднявся, а Назар висить на перилах. На запилюжених стінах були відбитки його пальців. Вразило, що вони рівні. Ніби хтось навмисне їх поставив.
За три дні до загибелі Назар Баценко їздив у відпустку.
— Удома був трохи сумний. Але ні на що не скаржився. Вже після його смерті я дізнався, що він жалівся другові на командування частини. А нам завжди казав, що військова служба йому подобається, — додає Роман.
Назара Баценка призвали до армії у травні торік. Служив у 14-му батальйоні Збройних сил України. У вересні 2015-го його перевели в контррозвідку.
— Робота там не складна. Підмітав, готував їсти. Читав книжки, вчив німецьку мову, писав вірші. Навіть зумів підробітки знайти в інтернеті. Перекладав субтитри фільмів з німецької українською, — розповідає друг Назара. Ім'я просить не писати.
— Назар був хороший і чемний хлопець. Постійно читав книжки іноземними мовами. Його смерть стала для нас несподіванкою. Мабуть, мав незрілу психіку, — кажуть у відділі контррозвідки.
2 
1
Коментарі