"Кричала, що хоче померти — так їй боліло"

Чотири місяці — від кінця вересня до початку січня, жила на вулиці біля власної хати 65-річна Віра Черечукіна з села Мурзинці Звенигородського району на Черкащині. У будинку мешкають її донька Анна Кравченко, 31 рік, із зятем і трьома дітьми. Сільський голова змусила забрати Віру Черечукіну додому. Торік жінка пережила інсульт.

— Віра днювала й ночувала на брудному дивані під хатою. Казала, їй подобається лежати на вулиці — не вірю. Підозрюю, діти виставили її, бо разом тісно. Або не витримала дорікань через це. Справді, в будинку ніде розвернутися, — каже сусідка Марина Момот, 75 років. — Віра тримала велике господарство — майже два десятки корів. Дітям купила по машині. Анні придбала двокімнатну квартиру в місті. Має ще одну доньку, але вона сюди ніколи не навідується. Після інсульту більшість живності розпродала. Я неодноразово приходила й говорила з Вірою, щоб ішла до хати. Вона навідріз відмовлялася, але не пояснювала причину. Видно, дітей вигороджувала.

— Після інсульту погано ходила, бо паралізувало ліву сторону тіла. Намагалася щось зробити по господарству. В грудні торік упала і зламала стегно. Три дні лежала надворі. Кричала, що хоче померти — так їй боліло. Дочка погрожувала палицею. Мовляв, чого ти тут розкричалася. Я Анну просила, щоб відвезли матір у лікарню. Послухала. Коли Віру виписала, залишилася під хатою на дивані, — додає Марина Момот.

Будинок Віри Черечукіної розташований на краю села поблизу поля. Забора немає. Біля подвір'я стоять "Жигулі". На гавкіт собак виходить Анна Кравченко. Одягнена в теплий халат.

— Неодноразово просила матір повернутися до хати. Вона відмовлялася, — говорить Анна. — До села з родиною переїхали зі Звенигородки, коли мама захворіла. Треба було доглядати. Надвір її не виганяли. Сама захотіла лежати на холодному повітрі. Коли хтось поскаржився голові, забрали в хату.

Анна запрошує в дім. Біля входу лежать мішки із зерном. Поряд стоїть засмальцьований диван, на якому жила її мати. Жінка перепрошує за безлад. У будинку є дві кімнати. Там брудно, холодно. Віра Миколаївна лежить закутана в теплу ковдру на ліжку.

— Люблю, коли прохолодно. Сама схотіла надворі бути, — стверджує Віра Черечукіна. — Діти гріли воду в пляшках і обкладали мене з обох боків. Було тепло. Вкривалася пуховою ковдрою. Від дощів мене закривали причеплені збоку рядна. Вночі страшно не було. Якби щось не так, зайшла б у будинок. Після приїзду голови села мене нагло занесли до хати.

— Змусила забрати Віру Миколаївну в дім. Жахнулася, в яких умовах живе їхня родина. Бруд, безлад, чорні стіни. Дала термін, аби Анна поприбирала. Минулого четверга приїжджала комісія із райдерж­адміністрації. Застали майже ту саму картину. Правда, стіни побілили. Віра божиться, що її все влаштовує і ніхто надвір не виганяв. Можливо, виправдовує дітей. Пропонували оформитися в будинок для літніх людей. Не хоче, — говорить сільський голова Олена Стрілець.

Анна Кравченко працювала на сироробному комбінаті. Зараз у декреті. Її чоловік безробітний. Тримають чотири корови. Щомісяця за молоко вторговують майже 4 тис. грн. Старші сини навчаються в школі у Звенигородці.

×