Киян 19-річного Віталія Дем"янцева та Олександра Мельника, 17 років, затримали 2 листопада 1999 року. Їх запідозрили у вбивстві 45-річного відставного міліціонера Віктора Терещенка. За тиждень хлопці зізналися. Міський суд відправив їх на 12 років до колонії суворого режиму.
— Той день я пам"ятаю до дрібниць, — згадує 67-річна мама Віталія Альвіна Дем"янцева. — Я з подругою пішли у церкву, а син подавсь до друга Сашка. Повернулись під вечір, а у дворі нашого дому — повно міліції. За кілька годин вони зайшли до мене. Сказали, що син убив Віктора Терещенка. Вимагали одяг Віталія. Я дала штани й сорочку. Потім вони взяли й одяг Сашка в його мами Оксани.
З Альвіною Ананіївною зустрічаємося в її квартирі на четвертому поверсі восьмиповерхівки на вулиці Воровського в центрі Києва. Сива худорлява жінка дістає з великого поліетиленового пакета листи сина з в"язниці, власноруч зібрані свідчення сусідів, скарги адвокатів до суду.
Віталій та Олександр дружили змалечку. Жили поряд на вулиці Воровського, навчалися в одному класі. Після школи підробляли вантажниками і різноробами на будівництвах. Альвіна Дем"янцева зізнається, що Віталія усиновила в столичному будинку дитини "Берізка", коли тому було два роки. Власних дітей у жінки не було.
Увечері 2 листопада 1999 року хлопці зайшли в пункт прийому склотари, що у дворі.
Приймальник В"ячеслав Гриценко продавав з-під прилавка дешеве вино. Віталій з Сашком купили пляшку. А Гриценко попросив їх вивести з приміщення п"яного Віктора Терещенка. Той сидів із розбитим носим, матюкався й заважав працювати.
Терещенка добре знали у дворі, прозивали Вітосом. Він — кремезний чоловік під два метри зростом. Працював у міліції, але через постійні п"янки його звільнили. Дружина Вітоса померла від горілки, доньку забрали в інтернат. Терещенко жив із матір"ю в її квартирі на Червонозоряному проспекті. Збирав пляшки, макулатуру, просив милостиню на Сінному ринку. Усе випрошене пропивав.
Били дерев"яним дрючком по животі, з рота йшли піна й кров
Дем"янцев із Мельником узяли Вітоса під руки, завели у двір й посадили на лавку проспатись. Повернулися за кілька годин, та його вже не було. Недалеко від зачиненого приймального пункту побачили тіло невисокого худорлявого чоловіка. Віталій побіг у педучилище й подзвонив від вахтера в міліцію. За півгодини його з другом затримали.
— Їх запроторили у Лук"янівський СІЗО і вибили зізнання, — каже Альвіна Дем"янцева й зачитує листи сина. — "Із 8 по 26 листопада мене тримали в КПЗ на провулку Косогірному, 7. Я його іменую адом на землі. Мене били дерев"яним дрючком по животі. Із рота йшли піна й кров. Зимою роздітим виводили надвір, ставили в яму і поливали зі шланга льодяною водою. Вбивали голку під ніготь середнього пальця. Били розрядом електроструму п"яти..."
За шість днів Дем"янцев зізнався. Написав явку з повинною і Мельник. На суді їх одяг фігурував як доказ. Слідчий Тюрін написав, що на вилученому під час затримання одязі виявили кров. Після суду хлопців відправили до колонії суворого режиму N4 у Житомир.
Збирають передачу до 1 вересня — зошити та ручки
Адвокати рішення міського суду оскаржили, але Верховний суд не змінив вироку. Захисник Володимир Гайдук обурювався, що судді не звернули увагу на той факт, що кров на знайденому ножі — не Віктора Терещенка. "До того ж немає жодного свідка, який би бачив, що Дем"янцев і Мельник били Терещенка, — писав Гайдук у своїй скарзі генпрокуророві. — Мешканців сусідніх квартир ніхто не допитував".
Жінки почали збирати докази щодо невинності своїх синів. У ритуальній службі отримали довідку, що Терещенко В.Є. у книзі реєстрації поховань та кремації Києва не значиться.
— Наступного року я побачила живого і здорового Вітоса на Сінному ринку, — згадує Альвіна Ананіївна. — Правда, він підпух від горілки, ходить із костуром. Я йшла з Оксаною Мельник. Вона як закричить: "Він же мертвий!".
Дем"янцева підійшла до Терещенка й запитала, де той пропадав.
— Сидел по мелочевке, — відмахнувся Вітос.
Відтоді жінка слідкувала за ним, фотографувала. Зняла його на фоні вивіски "Канадського консультаційного центру", що на першому поверсі їхнього будинку. Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію, його відкрили у квітні 2001-го. Зібрала десять письмових свідчень сусідів, які бачили Вітоса живим. Надсилала всі ці матеріали генпрокуророві Олександру Медведьку, до Секретаріату президента. Відповіді не отримала. Востаннє бачила Терещенка в січні 2004 року на Сінному базарі.
Того самого року він приніс хлопцям передачу в колонію. Залишив її на столі й поїхав додому. Спілкуватися з хлопцями не захотів.
За роки ув"язнення Віталій захворів на туберкульоз. Хвороба прогресує. Хоч відбув уже вісім років, у помилуванні йому відмовляють. Олександра Мельника перевели до колонії в Гусятинському районі Тернопільської області. Альвіна Ананіївна переконана, що до цієї історії причетний старший брат Віктора Терещенка Анатолій.
— Він тоді був великою шишкою у київській міліції, — плаче жінка. — Брат-п"яниця йому заважав. Вони обоє претендували на велику батьківську квартиру на Червонозоряному. Їхній матері Вірі Андріївні було тоді за вісімдесят. А мертвий Вітос претендувати на спадок не міг.
Три роки тому Альвіна Дем"янцева вступила до Громадської ради України. Разом із колегами допомагає ув"язненим сиротам. Зараз збирають передачу до 1 вересня — зошити та ручки. Сподівається, що на її доброчинність звернуть увагу й сина помилують. Боїться, що хвороба може його згубити.
5 
35413
Коментарі