Третій місяць у Львівському слідчому ізоляторі сидить 39-річний Мирослав Сірант із села Куткір Буського району. 19 листопада торік він намагався пограбувати відділення "Укрсиббанку" у райцентрі Золочів.
— Зранку того дня Мирослав зайшов до нашого магазину, — згадує продавщиця з крамниці Куткіра. — Задуманий. Сів на лавку. Питаю, що трапилося. Сказав, що чекає на маршрутку до Золочева.
У райцентрі Мирослав випив горілки. О 15.00 зайшов до "Укрсиббанку" на пл. Вічевій, 1. Відвідувачів не було. Кілька хвилин розгублено розглядався. Тримав чорний кульок "Босс" та папку для паперів. Раптом витяг пістолета. "Давай гроші", — сказав касирці.
— Жінка захлопнула віконце, закричала та нажала тривожну кнопку, — розповідає Оксана Кожухівська з обласного управління Державної служби охорони. — Чоловік утік. На місце прибув наш спецпідрозділ із собакою. Свідки розповіли, що втікач сховався у барі за рогом. Тільки охоронці туди зайшли, як один відвідувач занервував. Сидів без куртки та шапки, на столику стояли 100 грам горілки і кава. У кульку знайшли пістолет, затримали. Він пояснив, що обрав цей банк, бо раніше сплачував тут кредит.
Мирослав Сірант із дружиною і трьома дітьми раніше жив у Львові. Сім років тому перебрався до села Куткір.
— Купили хату на вулиці Заріччя, — розповідає сільський війт Роман Желізко, 55 років. — Жили спокійно. Про Мирослава — жодного поганого відгуку. Завжди привітається, словом перекинеться. Та його жінка покинула сім"ю. Виховання трьох дітей упало на плечі чоловіка, але він устигав на роботу їздити, дітей до школи возити, їсти варити, прати. Зараз село шоковане. Про Мирослава ніхто поганого не скаже, якби й хотів.
До серпня 2009-го Сірант працював експедитором на львівській фірмі "Євросмак". Приймав по магазинах замовлення на майонез та масло, забирав оплату за раніше доставлені продукти. Щодня їздив до Львова за 70 км.
— Що сталося? Так переживаю, — зустрічає біля магазину дружина Сіранта 36-річна Вікторія. Від спиртного ледве тримається на ногах, закурює цигарку.
— Та не слухайте її, вона не має совісті, — обурюється місцевий Іван Антоник, 70 років. — Хто таке бачив: люди з церкви йдуть, а під магазином п"янюща жінка стоїть. Нє, шоб дітям їсти зварити. Має такого чоловіка, шо в цілому селі не знайдеш, а не цінить. Мирослав казав, що ше у Львові почала пити. Тому й переїхав у село, думав, не буде компаній. А вона за своє взялася. Він же ніколи не пив, усе працював.
— Та який же він грабіжник — із такими добрими очима? — долучається до розмови 20-річний Андрій Желізко. — Я до нього сто раз звертався — ніколи не відмовив. Коли у мене апендицит прихопив — ніхто у селі не зголосився повезти у лікарню. А дядько Мирослав одразу повіз. Не подивився, що була третя ночі.
Цегляна хата Сірантів край села. На будинку крейдою написано "Юлік". У хаті 18-річний Юліан, 14-річний Віталій та Діана, 8 років. Старший працює у Львові торговим менеджером на фірмі "Сімсервіс". Молодші — школярі.
У приміщенні тепло, прибрано. Юліан запрошує до своєї кімнати. На столі комп"ютер, біля стіни — плазмовий телевізор.
— Батько вперше лишився без роботи, — розказує. — Усе життя працював. Спочатку був охоронцем у слідчому ізоляторі, де зараз сидить. Тоді п"ять років пропрацював торговим агентом на фірмі "Ніка-Захід", потім перейшов на "Євросмак". Ніколи не заробляв менше 4 тисяч гривень.
Торік Сірант почав брати в банку позики. Купив "ладу" сьомої моделі, нові меблі, електротехніку.
Обрав цей банк, бо раніше сплачував тут кредит
— Набігло 115 тисяч, — продовжує Юліан. — Батьків начальник дав йому ті гроші з каси фірми, аби не платити відсотки банку. Батько розраховував віддати із зарплати, але у серпні його скоротили. Продав за 25 тисяч машину, але 90 іще лишалось. Постійно шукав роботу, та ніде не брали. Намагався підзаробити: купить у Львові на ринку ящик мандарин — у Золочеві дорожче продасть. Уже є копійка. З колишньої фірми дзвонили, вимагали гроші. Казали, хату заберуть. Після кожного дзвінка батько випивав. До того взагалі не вживав спиртного.
Мирослав не показував, що переймається.
— Хотів нас відгородити, — говорить син. — У той день нам нічого не сказав. Зранку кудись поїхав, на ніч не повернувся. Ми цілу ніч дзвонили на його мобільний. Зранку міліціонери приїхали, про все розказали.
Юліан доглядає брата і сестру.
— Важко без батька, — зітхає. — Діанка постійно питає за тата. Спочатку говорили їй, що у відрядження поїхав. Та люди сказали про тюрму. Тепер нову історію придумали.
Сіранту загрожує до восьми років ув"язнення.
8 
1
Коментарі
3