"Я не можу віддати сестричку в руки непонятно кому"

Учитель математики 42-річний Олександр Мокрак із райцентру Томашпіль на Вінниччині судиться за доньку 4-річну Олександру з падчіркою Анжелою Гуменюк, 22 роки. Вона оформилася опікуном дитини. Рідна мати 43-річна Юлія Косачук померла влітку торік.

— 2004-го я приїхав у село Майдан під Вінницею. Працював у школі. Зійшлися з Юльою. Не розписувалися, бо для нас це не важливо. Зате повінчалися. Жили в неї, з її дочками Анжелою та Вікою, у нас родилася Сашенька, — згадує Олександр Мокрак. — Після її смерті я хотів забрати Сашу в Томашпіль, але у свідоцтві про народження стоїть не моя фамілія. Доки  підтверджував батьківство, Анжела тихенько оформилася опікуном. Їй помогла Людмила Грабова. Хоче мені відомстити. До 2005 року вона працювала директором у школі. Але її зняли, а мені запропонували.

Суд визнав батьківство 5 листопада торік. Однак районна комісія з питань захисту прав дітей відмовилася позбавити опікунства Анжелу Гуменюк.

— Ми не маємо право знімати опікунство, — каже 35-річна Людмила Грабова, заступник голови райдержадміністрації, якій підпорядковується районна комісія з питань захисту прав дітей. — До того ж Анжела Сергіївна подала апеляцію на рішення суду. Поки що ми призупинили розгляд цієї справи.

— Рішення суду вступило в силу, його пізно оскаржувати, — говорить 35-річний Олександр Хейніс, адвокат Олександра Мокрака. — Дитину мають передати батькові негайно. Але Грабова тягне час через особисту неприязнь до Мокрака.

— Я міг би забрати доньку прямо зараз, — каже Мокрак. — Але не хочу її травмувати. Чекаю, щоб усе було по закону. Зараз виїхав у Томашпіль, бо школу в Майдані закрили. Доки жінка була жива, ми з Анжелою не сварилися. А як Юля померла, Анжела вигнала мене, щоб не мішав жити їй з чоловіком.

Олександра Косачук живе у Майдані зі старшими сестрами. Анжела Гуменюк працює молодшою медсестрою у сільському медпункті, за опікунство щомісяця отримує близько 1,6 тис. грн.

— Я не можу віддати сестричку в руки непонятно кому, — каже Анжела Гуменюк. — Він за садочок не платить, все оплачую я, одягу теж не купляє. Він взагалі не хотів, щоб Саша родилася. Змушував маму на аборт. Тепер роботи не має, живе на 500 гривень, які на біржі платять. Хоче забрати Сашу з вигоди, щоб претендувати на мамину спадщину. У нього є дочка від першої жінки, на рік старша за Сашу. Від неї відмовився, а Саша раптом дуже треба, да?

Згадує, як жили у хаті з вітчимом.

— Мама його сліпо любила, а він її бив, сидів на шиї. Мама лежала у лікарні, а він питав її: "Як ти вже вмреш, то я буду мати право на хату?". А як батюшка відспівував, то питав: "Коли ви її закопаєте, бо я вже їсти хочу". Коли мама померла, ми довго не могли його позбутися.

— Перед смертю Юля просила не віддавати йому дитину, — додає 31-річна Любов Червонюк, тітка Олександри.

×