Ексклюзиви
Понеділок, 17 грудня 2012 15:46
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Світ без ТБ

Моя студентка написала у семестровій праці, що совєтський тоталітарний режим жорстко контролював усі засоби масової інформації. І тому за Сталіна не було ані вільної преси, ані незалежного радіо чи телебачення.

Про інтернет вона не згадала — може, тому, що з'явився він уже на її пам'яті.

А тим часом ТБ стало масовим явищем у СССР допіру в 1960-х — років на 10 пізніш, як на Заході. Мої батьки розжилися на телевізор, коли вже з'явилися більш-менш пристойні моделі. Спершу то був "Огонек", потім — кольоровий "Электрон". А доти я ходив до товариша, батьки якого були щасливими власниками "Весни" — допотопного агрегата з невеличким екраном і масивним тулубом.

Я знаю "17 мгновений" лише за анекдотами про Штірліца

Лише сьогодні я розумію, як мені пощастило — прожити принаймні частину дитинства без телевізора. А ще більше — як нам усім пощастило з совєтським телебаченням, безнадійно нудним, переважно пропаґандистським і непривабливим. У ньому й справді не було що дивитися, крім футболу, фігурного катання та кількох невибагливих розважальних програм на кшталт "Огонька" чи "Кабачка "13 стульев".

Єдиний пропаґандистський фільм, що запав у мою незміцнілу дитячу душу, був польський серіал про чотирьох танкістів і пса. За кілька років, однак, моя душа вже достатньо зміцніла, аби не піддатися масовому психозові й не переглядати разом з усім радянським народом "17 мгновений весны". Я щасливо потратив той час на Кліффорда Саймака та "Діп Пьорпл".

Тож сьогодні я знаю "17 мгновений" лише за анекдотами про Штірліца. І навіть подумую іноді про такий собі постмодерністський роман-реконструкцію того твору на підставі самих лише апокрифічних розповідей.

Може, наступне покоління студентів у своїх семестрових працях довершить мій задум.

Зараз ви читаєте новину «Світ без ТБ». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

74

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода