У недавно опублікованій книжці "Повсякденні упередженості" Говард Рос показує, що підсвідомість значно більше впливає на наше життя, ніж ми це собі уявляємо. Приміром, студенти погожого дня отримують на 10% кращі оцінки, ніж дощового. Відвідувачі супермаркету охочіше купують французьке вино під французьку музику, натомість італійське — під італійську.

Гірші справи — з підсвідомим расизмом або сексизмом. Помічено, що студенти-заочники, які навчаються через інтернет, значно краще оцінюють того самого викладача, якщо він підписується чоловічим ім'ям, а не жіночим.

А претенденти з іменем Лакіша або Джамал мають удвічі менше шансів на успіх, аніж, скажімо, Ґреґ чи Емілі. Відповідно, й річна платня, яку пропонують кандидатам з однаковим послужним списком, на $4 тис. вища для гіпотетично білого Джона, ніж для чорної Дженіфер.

В Україні я знаю про два подібні дослідження. Одне з них, недавнє, з'ясовувало ставлення виборців до гіпотетичного кандидата залежно від трьох різних чинників — російського чи українського прізвища, російської чи української мови, і прозахідної чи проросійської орієнтації. Останній чинник, у підсумку, виявився найістотнішим — що, зізнаюся, дуже поліпшило мою думку про співвітчизників.

Друге дослідження пропонувало опитуваним скласти уявлення про незнайомого їм мовця за самим лише голосом, записаним на магнітофон. З'ясувалося, що той самий мовець отримував вищий рейтинг "рішучості" й "самовпевненості", коли говорив по-російськи, зате вигравав у "ввічливості" й "інтелігентності", коли, нерозпізнаний, мовив українською.

Отже, видається, що українці перебувають десь посередині між білими й чорними. Вони ввічливі — приблизно як Джон, але все ще нерішучі — як Дженіфер.

×