Понеділок, 16 лютого 2015 16:20
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Молодий чоловік

Я їду пізнього вечора порожнім тролейбусом і слухаю кондукторку у фартуху поверх шуби, яка з кимось балакає по телефону. У салоні нарешті нікого нема, можна й потеревенити.

Вона розповідає про сина, якого забрали до армії і, може, пошлють на восток. "Восток", як я розумію, це для неї нейтральний замінник набагато небезпечніших слів, на зразок "Донбас", "АТО", "Дебальцеве" чи, боронь Боже, "війна".

— Але кажуть, по крайній мєрє, полгода він буде в учебці. Може, до того часу все й кончиться.

Співрозмовниця, видно, її заспокоює, кондукторка зітхає, притакує, а тоді переводить розмову на інше.

— У нас, ти навєрно чула, під Новий год усі потруїлися. Я тоже заслабла. Але купила собі до чаю сухариків і так потроху оклигала. Не прийшлося, по крайній мєрє, на празники розходоваться. Зарплату з листопада не платять.

Я намагаюся думати про своє, бо ж підслуховувати, мабуть, негарно. А проте голос у неї дзвінкий, тролейбус безлюдний, і звук відлунює у салоні, як в акустичній скриньці.

— Мироновна казала, якийсь депутат, бізнесмен вроді, жалівся, що за вісім тисяч не проживе. Каже, йому це раньше було на одну вечерю у ресторані.

Співрозмовниця щось їй відказує, і кондукторка голосно сміється. Я хотів би знати ту репліку, та запитати не наважуюся.

Кондукторка зрештою мене помічає і наближається.

— А у вас, молодой чєловєк? — питає звично.

— Та який там "молодий", — відказую. — Пенсіонер уже…

І розумію раптом, що "пенсіонер" для неї — це не вік, а статус. Ще один дармовик…

— Ой, ізвінітє, — бурмоче вона. Але моя рука з десяткою вже дурнувато висить у повітрі і я відчуваю, що це якраз той момент у житті, коли однаково соромно і дати, й не дати.

Мовби я і є отой депутат, котрий щойно повечеряв у ресторані за тисячу баксів.

Зараз ви читаєте новину «Молодий чоловік». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода