— Я тут не один, сторонников много. Они приходят, общаются. Поддерживают многие, — каже 51-річний Сергій Мінін. Із 6 грудня сам стоїть на центральній площі у місті Сміла Черкаської області. Тримає прапори України та Євросоюзу. На себе почепив транспарант. На спині напис: "Смела, ты смела?", а на грудях: "Майдан я с тобой. Я — Смела". Одягнений у вовняну шапку, куртку на пуху, чорні штани у смужку, черевики на не дуже грубій підошві. Стоїть у найбільш людному місці площі, поблизу переходу.
— Прапор купив за 25 гривень у магазині канцтоварів. Усе місто обійшов, доки знайшов. А маленький прапор ЄС друзі з Києва передавали, тут таких не продають, — говорить м'яким голосом.
13 грудня по обіді до Сергія підходить чоловік у шкірянці, окулярах, акуратно підстрижений, на вигляд — за 30. Щось кладе в кишеню Мініну.
— Я не можу вийти на майдан, але підтримую вас, — тисне руку Сергієві. — Майдан — це правильно, а от що ви тут один стоїте — недобре.
Мітингувальник перекладає прапор з однієї руки у другу — затерпла.
— Стараюся нічого не брати в людей, бо немає куди діти. Приносять пиріжки, цукерки, фрукти, чай, каву. Відмовляюся, хоча дають від щирого серця. Жувати, тримаючи прапори, не можу. Це — некоректно.
Дехто з водіїв сигналить. Сергій махає їм.
— Я народився в місті Городець Нижньогородської області Росії. Вперше приїхав в Україну 1981 року. Закохався в цю країну. 1987-го одружився з українкою й переїхав сюди. Моя Наталка працює в поліклініці медсестрою. Дочка та син — у Києві. І я до 29 листопада працював у столиці — керуючим справами на одному підприємстві, попав під скорочення, зараз безробітний. До того — сім років на будівництві в Києві. Знайти роботу у Смілі із зарплатою хоча б 3–4 тисячі на місяць — нереально. Я — військовий. У Смілі влаштувався на електромеханічний завод інженером-радіотехніком. Мав невелике власне підприємство, розробляли електротехнічне обладнання. Фірму закрили, коли з нами перестали розраховуватися державні підприємства.
— Можна потиснути вашу руку? — 59-річна Ольга Попсуйшапка протягує Мініну правицю.
— Так. Тільки рукавичку знімати не буду. Ви не проти? — вітається той.
— Хочу вам ізюму дати, — пробує покласти родзинки в кишеню Сергієві. — Дякуємо, що ви є.
— Я в кишенях руки грію, не можу взяти. Дякую вам дуже, — відповідає Сергій Гарієвич. — Прихильники Януковича іноді підходять. Вони агресивно ставляться до цих прапорів. Прапор ЄС сприймають як фашистський, а прапор України їм теж чомусь не подобається. Кажуть, що стою за гроші. Якби за гроші, все було б серйозніше: великі прапори, намет, столик, їжа, чай. А так стою за ідею: нам треба бути з Європою.
Вітер посилюється, холодно. Перехожі здивовано дивляться на мітингувальника.
— Підтримував помаранчеву революцію. Ющенко зробив велику справу, створив нормальну виборчу систему. А її недоліками користується влада, порушуючи закон. Зараз суспільство має високий градус активності. Людям набридло, що їх грабують. Розгін Майдану 30 листопада змусив усіх жінок країни плакати.
Наближається чоловік, років 25, у спортивній куртці і джинсах, на голові капюшон. Лузає насіння.
— Мужчина, а чего вы в Киев не едете? — спльовує лушпиння. — Ви — за Януковича? Чи за опозицію? Нічого не вийде з того, що ви робите. До кінця не дійдете! — рушає геть.
За 20 хв. Мініну тисне руку 28-річний Микола Онищенко.
— Сергія хай тільки попробує хтось образити, ми всі на захист станемо. Я вчора з Києва приїхав, чотири дні на Майдані був.
— А де прапор ЄС купити можна? — 24-річний Сергій Салов приніс гарячий чай. — Я був на Майдані два дні. Остогидла ця влада, тільки ми можемо щось змінити. Люди не цікавляться станом країни. Їм головне нагодувати сім'ю. Розшевелилися тільки після 30 листопада.
— Чого ви на російській мові говорите, якщо з прапором України стоїте? От узяв би лопату і стояв би з нею, — каже жінка, на вигляд років 45. Прийшла з чоловіком і подругою. Коли не вдається почати конфлікт, йдуть геть.
Сергій Мінін виходить на площу щодня з 11.00 до 15.00. Під вечір тут же неподалік час від часу збираються інші городяни на підтримку Євромайдану.
3 
1
Коментарі
5