7–14 січня 2014-го стають активніші протести в Луганську й Черкасах. У Харкові люди з усієї України організовують Форум євромайданів. Його проведенню перешкоджають тітушки. У столиці суди відмовляються випускати активістів. Влада відновлює антимайдан, наймає "невдоволених киян" розбирати барикади на Хрещатику. Активісти вимагають від лідерів опозиції рішучих дій. Майданівці з Києва пікетують відділки МВС, готуються до довгого протесту.
Активісти вимагають єдиного лідера
Протягом 7–14 січня активісти Майдану пікетують відділки МВС, їздять до можновладців додому. Готуються до тривалого мирного протесту. Тодішній лідер ініціативи "Третя Українська Республіка" Юрій Луценко каже, що людям потрібен єдиний лідер, який візьме на себе відповідальність.
— На Майдані стає більше активної столичної публіки. Після Нового року під'їжджають люди з регіонів. Також Майдан "постарів" — додалася значна кількість літніх людей. Через невдоволення лідерами з'являються нові сотні. Формуються незалежні низові структури, що не завжди підпорядкуються політикам. Утворюється "майданне Гуляйполе", — каже політолог Віктор Небоженко, 62 роки. Розповідає про роль опозиції у протесті.
Чого бракувало опозиційним лідерам?
— Люди певною мірою розчарувалися Віталієм Кличком, Арсенієм Яценюком, Олегом Тягнибоком. Бачили, що вони радше спікери. Утримували трибуну, а не людей. А настрої Майдану були рішучі, агресивні. На четвертому поверсі Будинку профспілок опозиційні лідери сперечалися. Іноді зранку хапалися за голови й питали одне в одного: куди направити людей, чим їх зайняти? Мовляв, вони ж із нас спитають. Вирішували — ну, нехай сьогодні дійдуть до Кабміну й повернуться. Були моменти, коли лідери не довіряли одне одному.
Як розвивалися б події за умови рішучіших кроків?
— Могло пролитися більше крові. Янукович був налаштований знищувати. Інші методи не давали результатів. Майдан мали підкупити, заслати туди шпигунів і зсередини розсварити.
Опозиціонери були інертні — боялися потрапити під гарячу руку президента, якщо Майдан програє. Але й народу боялися. Тому тягнули, не мали чітких гасел. Однак вони радикалізувалися з народом, мусили відповідати його вимогам. Розуміли: якщо не діятимуть, то їх розірвуть.
Чи мали можливість більше впливати на владу?
— Ні, опозиція не могла. Бо співпрацювала з різними її секторами. Одні — із главою Адміністрації президента Андрієм Клюєвим. Інші — з олігархами. Треті — з СБУ. Четверті — з Януковичем. Багато в чому удача Майдану була в рихлій владі. Вона вміла красти, убивати, фальсифікувати вибори. А з таким видом волевиявлення, як Майдан, поводитися не вміла. Януковичу радили віддати його феесбешникам. Спершу він погодився. Росіяни почали викидати в маси різні легенди — що на Майдані чоловік помер від туберкульозу, то якась невідома інфекція шириться. Це чисті кагебістські штучки. Згодом москвичі відійшли вбік, працювали через олігархів і спецслужби. А есбеушники неохоче співпрацювали з владою. Розуміли, москвичі поїдуть, а їм жити тут.
Як розвивалися б події без політичних лідерів?
— Майдан виніс би нагору своїх. Це міг бути лідер одного дня — як Парасюк. Тоді на ніч він став лідером. Говорив речі, що суперечили позиції офіційного керівництва. Але відповідали вимогам людей.
Де помилилися політики? Що зробили правильно?
— Планом Кремля було корумпувати лідерів опозиції. Думали, люди до Нового року розійдуться. Опозиціонери розраховували, що влада піде на поступки. А вона почала вбивати. Мітингарі покладали великі надії на Захід. А тоді зрозуміли, що й ці лідери їм не допоможуть.
Яку роль відіграли західні політики?
— Захід стримував опозиціонерів. Просив не радикалізувати протест. Однак Європа і США бачили, що лідери опозиції не контролюють народну стихію. Особливо, коли з'явилася внутрішня самоорганізація. Майдан був як соціально-політичний Чорнобиль. Західні лідери стали посередниками в переговорах із людьми Януковича різних секторів. І допомагали опозиції.
3 
1
Коментарі