— С работы ушла, потому что не могу быть равнодушной. Работу еще найду, деньги успею заработать. Сейчас должна быть на Майдане. Здесь решается судьба нашего государства и украинского народа, — каже 27-річна Єлизавета Шапошнік. Із 1 грудня — волонтер на столичному Майдані.
Єлизавета живе у Будинку профспілок. У неї деформовані пальці. Руки не дістають до пояса. Інвалід з дитинства, має ДЦП.
— Наприкінці листопада у новинах почула про події на Майдані й вирішила подивитися, — говорить тихо. — Походила поміж людьми. Послухала виступи опозиції. Наступного дня прийшла знов і залишилася. Спочатку працювала на розносі. За кілька годин рук не відчувала. Попросила легшу роботу. Наступного дня різала лимони. Тепер відриваю етикетки від чайних пакетиків. Якщо не відірвати — заплутуються, і з підноса падають одразу по п'ять чашок. Відривати етикетки не набридає. Зараз це — моя улюблена робота.
Знімає синю медичну шапочку. Лівою рукою поправляє чорне волосся.
— Не можу сказати, скільки годин на день працюю, бо не рахую. Спочатку працювала без перерви, бо сил повно було. Зараз кілька разів на день роблю невеликі перерви. Сплю тут, на третьому поверсі. Люди стомлені приходять. Лягають і зразу відключаються. Коли ночувала вперше — наснилося, що стояла з українським прапором на плечах. Якась жіночка вдягає мені на голову червоно-чорний, із написом "Воля або смерть". Зрозуміла, що це знак. Батьки мене не підтримують. Вони за Партію регіонів. Попросила маму, щоб переслала трохи грошей. Вона у слухавку розсміялася: "А хіба тобі там не платять?".
Єлизавета Шапошнік народилася у російському місті Кемерово. 3-річною з родиною переїхала до Одеси. П'ять років навчалася в інтернаті для інвалідів.
— Подала документи у швейне училище. Та протрималася там лише два тижні. Одногрупники тикали на мене пальцями, обзивалися. Зібрала речі та поїхала від батьків. Мамі сказала: "Більше не можу сидіти у вас на шиї". Жила в Росії, на Кавказі. До Києва приїхала наприкінці вересня. Продавала дитячі речі на базарі. Жила у хостелі. За ліжко-місце платила 700 гривень на місяць. Коли почали жити на Майдані, речі свої звідти забрала.
— Лизочка, я уже ухожу. Завтра увидимся, — з кухні виходить жінка років 40. Цілує її в щоку.
— Під час революції вперше знайшла так багато друзів. Іноді навіть плутаю їхні імена. Тут є єдність. Тут не дивляться на фізичні вади. Всі однакові, бо стоять за одну ідею і одну справу. Янукович змушений буде піти. Весь народ проти нього піднявся. Морального тиску він не витримає.
Від "Беркуту" втекла на таксі
У ніч на 30 листопада Єлизавета Шапошнік була на Майдані.
— Коли "беркутівці" почали нас оточувати, ми співали гімн біля стели. Чоловіки попросили жінок зібратися всередині, а самі стали навколо. Міліціонери явно були чимось наколоті. Нормальні люди не били б до крові неозброєних громадян, — каже. — Неподалік стояла жінка з великим животом. Просили, щоб міліціонери її не чіпали. Та один кілька разів ударив дубинкою.
Єлизавета побігла в бік Бессарабського ринку.
— "Беркутівці" навздогін кидали дубинки, щоб хоч когось ударити по голові. Один хлопець упав, його почали бити ногами. Я заскочила в таксі. Сказала водію: "Везіть мене швидше звідси". Відвіз до хостелу. Побула там 2 години і знову поїхала на Майдан.
3 
1
Коментарі