"Товариші члени Політбюро, які проголосували за обрання Юрія Володимировича Андропова, можуть опустити руки й відійти від стінки!" Згадати цей анекдот 1980-х змушує низка справді екстремальних голосувань у Верховній Раді.
У вівторок має відбутися "ручне" голосування за затвердження прем"єр-міністром Юлії Тимошенко. Кожен депутат повинен особисто сказати, "за" він або "проти". До цього відбулися "таємні" вибори голови Верховної Ради, коли кожен депутат від правлячої коаліції був зобов"язаний показати заповнений бюлетень пильній Юлії Володимирівні. Таємниця в цьому процесі була лише одна: чому подібний спосіб депутатського волевиявлення назвали таємним?
Невдале голосування за прем"єра 11 грудня запам"яталося передовсім безжальною мобілізацією депутатів після інсультів і операцій. Нардеп Владислав Каськів на милицях був своєрідним символом коаліції з перевагою у два голоси. Потім сталася дивна історія з електронною системою "Рада".
Немає сенсу гадати, що саме відбулося з "Радою" минулого вівторка. Важливий прецедент відкритої недовіри до техніки. Відтепер будь-який нардеп-саботажник може навмисне натиснути кнопку завчасно або вставити картку вверх ногами, а потім звалити все на підступну електронну систему. За таких умов рівень підозрілості в парламенті буде лише рости.
Може, нам варто взагалі відмовитися від депутатського корпусу?
Тепер — "ручне" голосування. Є надія, що з 227 нещасних нардепів — стомлених, хворих, підозрюваних у дворушництві, — нарешті вдасться вичавити довгоочікуване рішення про прем"єрство Тимошенко. Щоправда, новий Кабмін не зможе працювати без оперативного ухвалення необхідних законів. Тому вдаватися до екстремальних голосувань, мабуть, доведеться ще не раз.
Як наш парламент дійшов до такого життя? Піклуючись про сьогоднішню вигоду партійні лідери охоче включають до списків випадкових людей, спонсорів-товстосумів, безідейних кар"єристів. Поповнивши депутатські ряди, непридатний контингент прагне проігнорувати доленосні голосування — адже є важливіші справи. Наприклад, бізнес. Або перекинутися в табір супротивника, безцеремонно спотворивши волю виборців. У результаті єдиною альтернативою політичній зраді стала жорстка фракційна диктатура. Депутат або є потенційним саботажником-диверсантом, або перетворюється на безправну маріонетку, слухняного власника електронної картки.
Український парламентаризм стрімко деградує. У цій ситуації існування живих народних обранців поступово втрачає сенс. Може, нам варто взагалі відмовитися від депутатського корпусу? Хай кожен партійний бос отримає певну кількість карток — пропорційно числу голосів, набраних на виборах його силою. Потім лідери фракцій зберуться за столом і призначатимуть міністрів, прийматимуть потрібні закони. Країну позбавлять нещасливої "Ради" й обтяжливих витрат на утримання 450-ти нардепів. Усе буде просто й ефективно. Майже як у старому анекдоті про обрання Андропова.
8 
35413
Коментарі