— Десь через два місяці роботи мені захотілося написати рапорт і повернутися на передову. Наша державна служба надто радянська, бюрократична, — каже 39-річний Роман Коржов, заступник голови військово-цивільної адміністрації міста Красногорівка. Розташоване за кілометр від окупованого Донецька. Впритул до Красногорівки — його західні околиці: Петровський район і аеропорт.
Населення — 16,3 тис. осіб. Після початку війни третина з них виїхали. Місто від бойовиків звільнили 1 серпня 2014-го.
Посаду в ВЦА Роман Коржов отримав у лютому 2016 року. Її запропонували, коли служив у 20-му батальйоні територіальної оборони Дніпропетровської області.
— Думав, за місяць вирішу всі проблеми в місті. Махну шаблею — і негаразди розсиплються. А потрібно листи писати, просити, чекати.
2017-го російський снаряд прямо попав у багатоповерхівку. Утворилася велика діра в стіні. Дім стоїть без ремонту півтора року. Люди запитують: "Коли?" А не скоро. Проект на відновлення житла має пройти експертизу. А тепер потрібно вносити зміни до неї — подорожчали будівельні матеріали, збільшилася заробітна плата. Хоча — це неголовна проблема. Потрібні гроші, а їх немає. Живемо в паперовому світі.
Із якими проблемами довелося зіштовхнутися на новій посаді?
— Наше місто розташоване за декілька кілометрів від Донецька. Щодня бачимо його неозброєним оком. Звідти постійно щось прилітає в наш бік.
Із внутрішніх — міський водопровід. Ми підключилися до технічної води, її набирають із річки й подають у будинки. Але брудна: жаби, сміття.
Щоб підвести питну, потрібна мати власну фільтрувальну станцію чи тягнути новий водопровід із Карлівського водосховища. Скільки коштує перший проект, не знаю, а другий — 20 мільйонів гривень.
Колись до нас поступала вода з Донецької фільтрувальної станції, але зараз це неможливо. Тому ми щиро дякуємо фондам "Людина в біді", що забезпечує нас питною водою, і ЮНІСЕФ за водовозку.
Коли я прийшов на чиновницьку посаду, в місті була ще одна масштабна біда — сміття. Воно було повсюди. Ми локалізувати проблему. Трохи за рахунок міста, багато допомогли волонтери.
Боремося з радянським менталітетом жителів. Люди приїжджають до великого порожнього бака, але все рівно кидають сміття повз. Особливо неприємно в'їжджати за місто в напрямку Галицинівки (село в Мар'їнському районі Донецької області, сусіднє з Красногорівкою. — ГПУ). Там із мосту скидають сміття. А потім кричать, чому влада не прибирає?
З чого живе населення?
— Тут залишилися найстійкіші, решта виїхали. Багато мають сільське господарство, бізнес. Є держслужбовці.
Але більшість живуть з однієї пенсії. Хтось надіється на дитячі гроші. Частина таких сімей — проблемні. Кошти отримують регулярно і чималі — подекуди на чотирьох-п'ятьох дітей. Потім їх пропивають. Наш працівник у справах сім'ї та молоді втомилася вирішувати критичні питання з цими родинами.
Із самим населенням злий жарт зіграла гуманітарна допомога. Люди моментами не хотіли працювати. Ми не раз говорили організаціям, які привозили продукти й речі — непотрібно цього робити, зараз не 2014–2015 рік. Краще допомогти людям навчитися працювати, створювати робочі місця, бізнес.
"Червоний Хрест" ініціював відкриття приватних фермерських господарств. Недавно в них відбувся конкурс на видачу мотоблоків. Восьмеро людей нашого міста отримали гранти. Ще один проект — дитяче кафе. Там роблять ремонт, скоро його відкриють.
"Червоний Хрест" планує видачі чергових грантів. Для міста це великий плюс: робочі місця, податки.
Яка ситуація в місті з криміналом?
— Переважно все спокійно. Здебільшого реєструють випадки хуліганства. Присутність солдатів якось по-особливому впливає на людей. Та й війна вправляє мізки.
Місто патрулює поліція, військова служба правопорядку. Поліцейські регулярно перевіряють документи. Недавно в одного чоловіка знайшли сховище боєприпасів. Навіщо він їх зберігав — невідомо. Але вони могли вибухнути в будь-який момент.
Є учасники бандитських формувань. Вони 2014 року воювали проти нас, їх зловили — посадили у в'язницю. Негідників відпустили умовно-достроково. Але в їхніх поглядах нічого не змінилося — продовжують агітувати за окупанта, підтримувати морально його. Наприклад, одна жінка відкрито збирала гроші для сепаратистів. Їй нічого не зробили, вона продовжує жити в місті, працювати. Її навіть хотіли зробити директором школи.
Держава має відновлювати постраждалі від обстрілів будинки, які перебувають у комунальній власності. Приватний сектор залишається наодинці зі своїми проблемами. Їм ніхто компенсації не повертає?
— Не вистачає державного фінансування і на відновлення будинків комунальної власності. З приватним сектором працюють різні фонди. Наприклад "Датський фонд біженців" із нуля відбудував 12 будинків у нас і в Мар'їнці. Це мало, але з чогось треба починати.
Але міжнародні організації не хочуть ремонтувати багатоповерхівки. Кажуть, це прерогатива держави. Ми їх просимо, щоб вони працювали тут хоч по мінімуму — дах перекрити і так далі.
Що стосується приватного сектора, то він опинився в замкнутому бюрократичному колі. Страхові виплати не здійснюють, адже ведуться бойові дії. І в законному порядку за це мала б відповідати Росія — стріляють по нас її війська. Сподіваємося, що пройде небагато часу, і московських окупантів судитимуть у Гаазі. Тоді вони змушені будуть виплатити компенсацію, як це робили німці після Другої світової війни.
Торік Красногорівка зазнала величезного артилерійського обстрілу. Зруйновані школа й лікарня.
— За рахунок обласного бюджету відбудовують школу. Щодо лікарні — все в підвішеному становищі.
Яка ситуація з переселенцями у Красногорівці?
— Багатьом можна поспівчувати. Вони втратили все. Це хороші люди, підтримують Україну. Частина переселенців використовують своє становище, щоб отримати вигоду з усіх боків. Оформляють пільги в нас і на тимчасово окупованих територіях. Багато людей, які живуть у Донецьку, приїжджають сюди, роблять липову довідку переселенця.
Зовсім недавно з'явився новий тренд. Переселенці, які тут проживають, беруть довідки в нас, що їхнє житло зруйноване, і їдуть до окупантів, щоб отримати компенсацію (російський фонд "Єдиний Донбас" виплачує майже 40 тис. руб. — 16,4 тис. грн. — ГПУ).
Особливо вражає ницість деяких людей. Вони проклинають Україну і Європу. Проте їдуть до нас, щоб отримати біометричний паспорт.
Півроку чекав наказ
Роман Коржов родом із Херсона. Навчався в Херсонському державному педагогічному університеті за спеціальністю психофізіологія. До війни понад 10 років працював у сфері навчання і розвитку персоналу.
Воювати пішов добровольцем у 20-й батальйон територіальної оборони Дніпропетровської області. Наприкінці 2014-го цей підрозділ увійшов до складу 93-ї механізованої бригади "Холодний Яр".
— 2015 року познайомився з головою міста Красногорівка на Донеччині Олегом Ліванчуком, — розповідає Роман Коржов. — Він сказав, що йому потрібен заступник. Питав, чи не піду працювати, не покидаючи Збройні сили. Я згодився, написав рапорт. Майже півроку чекав, доки мені зроблять відрядження з Генерального штабу ЗСУ.
Одружений, виховує 16-річну доньку та 7-річного сина.
2 
1
Коментарі