Із задніх дверей автівки виходить народна депутатка від "Батьківщини" Людмила Денісова з колегою по фракції Андрієм Сенченком. Приїхали на вул. Банкову, де в Будинку письменників за 23 тис. грн на місяць орендують приміщення. У коридорі — запах старих стін і килимів. При вході золотиста табличка "Офіс народного депутата".
У Денісової та Сенченка спільна приймальня із двома секретарками й різні кабінети. Тут усе відреставрували за гроші Андрія Віленовича. Витратив кількасот тисяч гривень.
— Можно, я сниму пиджак? — усміхається 53-річний Андрій Сенченко.
Йде до невеликої кімнати й вішає на плічка. Рукава сорочки закочує по лікоть. Сідає на довгий шкіряний диван. Праворуч — шафи. Посередині — великий плаский телевізор та DVD-програвач. Унизу за скляною вітриною келихи для вина, коньяку, шампанського. Там же надпита пляшка віскі й ще кілька пляшок з алкоголем.
— Рвонути може сьогодні, може ніколи, — каже Андрій Віленович про ситуацію в країні. — Усе може початися десь із конфлікту з міліцією, місцевою владою чи бандитами, які сформувалися в паралельну структуру влади.
Який це має вигляд?
— У середині 1990-х у Криму кримінал мав більше можливостей впливати на економічну та політичну ситуацію, ніж центральна влада. Десь 1994-1995-го був випадок, коли начальник міліції три години просидів у приймальні прем'єра Криму. Казали, що той зайнятий. А звідти вийшов кримінальний авторитет. Зараз влада зсередини наповнена кримінальними елементами або їхніми представниками. У Криму створена вертикаль "смотрящих", та й у будь-якому відомстві країни, де проходять гроші. Наведу приклад по мерії Сімферополя. Є шість заступників голови і стільки ж — "смотрящих". Багато з них навіть мають кабінети. Ведуть зошит у клітинку, дивляться, скільки поставлено підписів під документами й кажуть, що кожен підпис коштує грошей, то де вони?
Сенченко складає руки на грудях. Розмовляє так майже 1,5 год.
Як тільки на одного міліціонера вийде сім протестувальників — правоохоронці будуть із народом
Як зламати цю систему?
— Неможливо боротися із двома-трьома міліціонерами-ґвалтівниками, "смотрящими". Це все похідна від влади, обраної людьми. Треба міняти її — інших рецептів немає.
Коли це робити — зараз чи чекати 2015 року?
— Є механізм виборів, а є громадянського протистояння. 100-150 депутатів не в змозі перевернути цю ситуацію. Громадяни — легко. Як тільки на одного міліціонера вийде сім протестувальників — правоохоронці будуть із народом.
Що пропонує опозиція?
— Ключове питання — аби люди відчули потребу жорстко контролювати владу. Їжджу невеликими селищами Криму. Там народ обзиває владу останніми словами. Скаржиться, що погані лікарні, дороги не ремонтуються, нічого не робиться. Питаю: знаєте, який бюджет містечка? Ні. А цікавилися? Кажуть, що ні. А як ці гроші витрачаються — знаєте? Але ви ж громадяни, маєте права. Зберіть ініціативну групу, примусьте опублікувати в районній газеті це все.
Розповідав друг із Сімферополя. Каже: приїжджає в село на півдні Франції. Голова подався у відпустку з родиною в Італію і на дверях вивісив заламіновані два аркуші — доходи сільського бюджету та видатки. Ні в кого немає питань. Що нам заважає на такому ж рівні вимагати звітів від влади?
Припустимо, на вулиці вийшли мільйон людей. Що далі?
— Перевибори — від президента й парламенту до місцевих органів влади. Має бути повне перезавантаження.
У наступного глави держави повинні бути такі ж повноваження, як у Віктора Януковича, — майже необмежені?
— Для України актуальна парламентсько-президентська республіка з посиленням функцій Верховної Ради, включно з кадровими.
Якщо люди не вийдуть на вулицю, що тоді?
— Янукович удруге стане президентом.
Секретарка на підносі заносить каву та чай у заварнику. Ставить блюдце з цукерками й печивом.
Яку програму змін має опозиція?
— Головний пункт — побудувати демократичну країну. Хочете жити нормально — користуйтеся своїми громадянськими правами. Вимагайте. А наша задача — створити законодавчу основу. Треба виправити понівечені закони, особливо за останні три роки. У нас є весь пакет щодо місцевого самоврядування.
У сусідній кімнаті Сенченка дзвонить стаціонарний телефон. Депутат не реагує.
Якщо не змінити нинішню систему, коли вона може розсипатися?
— Складно сказати. В економічному плані запас міцності майже вичерпаний. Ми перебуваємо у стані технічного дефолту щодо внутрішніх платежів. Мерії вішають борди: "Казначейство, поверни наші гроші". Це підтвердження дефолту.
Розмовляю з людьми, які керують підприємствами. Там жахлива картина. Якщо порівняти другий квартал минулого року з аналогічним періодом цього, падіння виробництва будівельних матеріалів становить 25-30 відсотків. Тобто в людей немає грошей. Живуть лише корупційні забудови. Щоправда, із затримками. Із бюджету влада вигребла все. Залізла в борги. Насильно прокредитувалися у місцевих органах влади та у фондах держстрахування. Сумарні залишки на рахунках усіх установ у казначействі 7-8 травня мали становити 10-12 мільярдів гривень. Насправді там було 74 тисячі гривень. Це на всю країну. Коли при уряді Тимошенко на піку кризи цей рахунок спускався нижче двох мільярдів, це був надзвичайний стан. Збирався штаб і вирішували, що робити. А тут — нуль реакції. Чому Янукович так терміново полетів у Сочі, потім в Астану, а Азаров — до Мінська? Президент випросив передоплату за транзит газу. Але мільярд доларів — це місяць "подихати". Цих коштів уже немає. У середнього ж громадянина вигребли все. Далі — питання терпіння народу.
Який бачите подальший сценарій розвитку країни?
— Порядок денний формують громадяни. Ми кажемо людям, що країна на порозі краху, втрати незалежності. Якщо буде дефолт, ми станемо заручниками ситуації. Збиратимуться кредитори й вирішуватимуть нашу долю. Таке було із Грецією, Кіпром. Гроші треба буде повертати. Не кажу про те, що почнуть відбирати землю областями. Але якійсь черговій владі в Україні після дефолту вони почнуть диктувати свої умови.
На початку 1990-х зарплату отримували купонами та карбованцями. Можна до цього повернутися. Але на що тоді вистачатиме грошей? У нас є неоціненний потенціал — мільйони українців, які поїхали на заробітки, бо тут їм влада не дала можливості працювати. Ці люди набули досвіду в іншому середовищі. Побачили, що можна жити інакше. І знають, як цього досягти. Кілька знайомих одними з перших подалися працювати будівельниками до Португалії. Вони повернулися з іншим баченням професії і світу. У таких людях — величезний потенціал для країни.
Став віце-прем'єром Криму у 33 роки
Андрій Сенченко народився в Сімферополі у Криму. Навчався в Ленінградському механічному інституті, фахівець із виробництва літальних апаратів. Працював теслярем, майстром цеху, інженером на місцевому машинобудівному заводі "Фіолент". 1990-го очолив комітет у справах молоді при облвиконкомі. За три роки став віце-прем'єром Криму, займався економічними реформами. Тоді йому було 33.
Був директором в американській компанії "Іфекс Глобал", що продавала автомобілі. 2002-го став депутатом кримського парламенту. До Верховної Ради вперше потрапив 2006 року під №81 списку БЮТу. Потім двічі переобирався від цієї політсили.
Із дружиною Тетяною мають сина Дмитра.
5,6 мільйона гривень задекларував 2011 року Андрій Сенченко, зокрема 197 тис. зарплатні. Решта — дивіденди та гроші за продаж і оренду майна.
— До приходу в парламент у мене була величезна декларація, — каже. — Але з кожним скликанням стає все меншою.
5 
35413
Коментарі
56