— Люди думають, що всі 300 тисяч чиновників у країні — хабарники. Не треба вигадувати колесо, щоб побороти корупцію. Варто усунути її передумови. Інструменти для цього є. Нема волі. І не волі президента. А законодавця, який приймає інколи абсурдні закони, — каже головний військовий прокурор 48-річний Анатолій Матіос.

Запрошує до кабінету на сьомому поверсі Генеральної прокуратури на вул. Різницькій у Києві. У приймальні на стіні висить плакат із Небесною сотнею, зображення гетьмана Пилипа Орлика. У кабінеті — копія тексту першої української Конституції 1710 року, портрет письменника Василя Стуса з віршем "Терпи, терпи — терпець тебе шліфує". На підлозі на зеленій дерев'яній коробці стоїть кулемет часів Другої світової війни. На столі — статуетка білої сови, книжка генпрокурора Юрія Луценка і нардепа Мустафи Найєма "По обидва боки колючого дроту".

Які злочини найчастіше чинять військові?

— За 2017 рік військові прокурори зареєстрували 4719 проваджень по всій Україні. Їх скоїли 7352 військових. Найбільше злочинів — проти встановленого порядку несення військової служби: дезертирство, самовільне залишення місця служби, перевищення повноважень, порушення статутних правил у взаємовідносинах, непокора, погроза або насильство щодо начальника й бездіяльність військової влади.

Зі справами минулих років ми торік розслідували понад 20 тисяч кримінальних проваджень. Їх мали би передати в Державне бюро розслідувань.

Пригадаєте якийсь унікальний злочин?

— 2014-го масовий характер мало дезертирство або самовільне залишення місця служби. У серпні міністр оборони надав інформацію про самовільне зняття цілого підрозділу з АТО і дрейф у бік глибокого тилу. Це був батальйон "Прикарпаття". 259 осіб без будь-яких реальних загроз зі зброєю оголили фронт і поїхали додому через всю Україну. Коли їх спробували зупинити, напали на представників військової служби правопорядку. Мені довелося сісти в гелікоптер і висадитися серед поля. Вимагав зупинитися. Нас було троє — представник Сухопутних військ, мій заступник і я. Було невесело. А потім усі 259 чоловік отримали статус учасника бойових дій. Вони не брали участі в боях, жодного пораненого.

Які наслідки були?

— Оголосили підозру командирам роти і батальйону. Відправили кримінальне провадження в суд. До цього часу немає рішення. Тому що суд боїться. Але коли в армії немає дисцип­ліни, настає хаос. Відсутність невідворотності покарання тягне за собою продовження злочинів і руйнування засад державності.

Чи будуть створені військові суди й поліція? Вони потрібні?

— Як при судовій реформі не згадали про військові суди? Їх ліквідували 2012 року. Тоді робилося все, щоб держава не мала інструментів забезпечення обороноздатності через дотримання військової дисципліни. Але коли військову прокуратуру поновлювали 2014-го, ніхто і слова не сказав, бо всі бачили — у нас війна.

Суди — це дах всієї військової правоохоронної системи. Ізраїль десятки років перебуває у стані війни. Там створено все: військову поліцію, прокуратуру. Військовослужбовцю адвоката держава дає за свій кошт, суд у складі судді, представника військової частини і прокурора, який підтримує обвинувачення. До вироків цих судів у військових є довіра.

Ви ходили з такими ініціативами до президента?

— До всіх без винятку, і декілька разів. Проте держава у процесі суцільних реформ, і кожен думає, що його питання — найголовніше.

Кількість небойових втрат серед наших військових із 2014 року, за вашими словами, — більш як 10 тисяч. Понад шість тисяч із них поранені й не зможуть служити, інші — вбиті. Чому так багато?

— 10 тисяч людей були не готові до жорстких умов армії, умов війни. Фактично, по кількості це — три повноцінні бригади. Хвороби, алкоголь, необережне поводження зі зброєю, умисні злочини щодо своїх же співслужбовців. Був випадок, коли у стані алкогольного сп'яніння гранату кинули в буржуйку — 13 людей постраждали в наметі. Інший розстріляв своїх — троє загинули. ДТП, порушення правил поводження з технікою. Плюс неякісний добір людей під час медкомісії при призові. Зараз ситуація покращилась.

Чи вдасться засудити ватажків ЛНР і ДНР?

— Процедура прописана законом. Не можна скликати трійку з активістів чи небайдужих громадян і сказати: "Винен, тому що ти — у ДНР". Треба зібрати докази їхньої діяльності. Як це зробити? За їхніми інтерв'ю? Це не достатня доказова база. Треба час і можливість зібрати докази в законний спосіб. Почати процедуру спеціального досудового розслідування і судити заочно. Цей інститут запровадили позаторік. Досудове розслідування ми закінчили, однак через некомплект суддів справа затягнулася.

У громадян зараз на руках від двох до трьох мільйонів одиниць зброї. Як розв'язати цю проблему?

— Зброї на руках справді багато. Скільки точно — ніхто не знає. Її треба здавати, щоб не притягнули до кримінальної відповідальності. А що робить українець? Тягне додому все, а з хати — нічого. Граната, патрони, пістолет — про всяк випадок. Ледь не щодня побутові розборки закінчуються гранатометанням. На моє переконання, треба легалізувати ринок і обсяг зброї. Зробити це за притомними правилами. Коли грабіжник знатиме, що йому в лоба можуть вистрілити, то не піде на злочин. Молдова ухвалила такий закон. За перший рік його дії рівень вуличної злочинності впав на 40 відсотків.

Чи встановлені винні у вибухах на артскладах у Балаклії та Калинівці?

— Розуміння механізму і причини вибуху в Балаклії встановлені. Триває обрахування завданих збитків. Але до відповідальності не притягують країну чи віртуальних людей. Вибухи вчинили люди не з України.

У Калинівці проводимо чергову експертизу. Причини вибуху поки що не встановили ні експерти, ні слідчі.

Висновки варто робити органам військового управління й командування, Генеральному штабу. Він має переглянути ще радянські нормативні документи з охорони, забезпечення і функціонування військових складів та арсеналів. Щось почали робити, але цього недостатньо.

Чи відкриті провадження проти українських військових, які лишилися в Криму?

— Там залишився військовий контингент — понад 20 тисяч осіб. Їх можна притягнути до відповідальності тільки через суд. Як засудити, коли вони там? Заочно. Ці справи ми зареєстрували, розслідуємо. Тепер маємо передати ДБР. Бюро ними займатиметься далі.

Які виклики стоять перед Україною 2018 року?

— Перед країною чи державою? У нас є країна, але немає держави. Намагаємося її будувати інколи абсурдним шляхом: спершу дах, а потім — фундамент.

Головний виклик — це війна в центрі Європи, якій скоро виповниться чотири роки. Україні треба стати суб'єктом міжнародної політики. А не бути територією і полігоном для експериментів, для випробувань позицій тих чи інших держав. Рахуються з тим, хто сильний. Україні треба стати сильною.

Від першого шлюбу має двоє дітей

Анатолій Матіос 20 років працює в органах прокуратури та Служби безпеки. Після армії закінчив юридичний факультет Чернівецького державного університету ім. Юрія Федьковича. Кар'єру починав помічником прокурора.

2007 року порушив кримінальну справу щодо міністра юстиції Олександра Лавриновича. 2008-го затримав суддю-"колядника" Ігоря Зварича.

26 серпня 2014 року призначили головним військовим прокурором України.

Анатолій Матіос родом із села Розтоки Путильського району Чернівецької області. Там зараз живе мати Павлина Власіївна. Батько Василь Онуфрійович — помер.

Має брата-близнюка Олега. Старша сестра Марія Матіос — письменниця, народний депутат від "Блоку Петра Порошенка".

Одружений із Іриною Барах. Побралися 2014 року. Вона займається аграрним бізнесом на Херсонщині. У нього від першого шлюбу двоє дітей. Інформацію про них не розкриває.

×