— Коли ми везли Богдана додому, із Самбора до Старого Самбора, близько 20 кілометрів, люди стояли на колінах, вся обочина дороги була у свічках. То були страшні похорони. Та людина того вартувала, — 39-річний Василь Курій ледве стримує сльози.
На майдані Незалежності в неділю починається поминальне віче. У наметі навпроти Головпоштамту, де живуть майданівці з містечка Старий Самбір на Львівщині, поминають земляка 28-річного Богдана Сольчаника. Він був викладачем історії в Українському католицькому університеті у Львові. Загинув на Інститутській 20 лютого. У наметі зо п'ять чоловіків. У когось із мобільного співає Висоцький "Я коней напою, я куплет допою…". В кутку під стелею портрет Євгена Коновальця — засновника Організації українських націоналістів. Алкоголю немає. Кажуть, на Західній Україні заведено поминати "тільки молитвою і добрим словом".
— Богдан приїхав зранку 20 лютого з побратимами зі свого університету, — розповідає Василь. — Усі його товариші побігли в бік Грушевського, а в цей час поступив клич, що біля Жовтневого палацу не вистачає людей. Богдан пішов туди. І десь біля годинника (квіткова клумба на схилі у вигляді годинника. — "ГПУ") був убитий. Оті з жовтими лєнточками, я думаю, його і вбили (снайпери, які того дня стріляли по людях на Майдані, мали на руці жовті стрічки. — "ГПУ"). Знайшов я його в Михайлівському соборі з пораненням у шию.
Василь Курій на сороковини привіз на Майдан дружину, сина і доньку.
— Хочу, щоб діти це пам'ятали, коли ми вмремо, — каже.
Донька, 17-річна Олена, говорить англійською з американським студентом із Сан-Франциско. Макс азійської зовнішності, з ним познайомилася напередодні. Він дістає з кишені пачку купюр по 50 грн.
— Ноу мані, — кричить йому Василь: не треба грошей. — Ми горді хлопці. Я йому екскурсію сьогодні зробив, а він гроші хоче давати, — говорить. — Показав йому відео з Інститутської, а потім повів до тих обстріляних дерев. Він, як побачив на фото того хлопчину в голубій касці (загиблого Назара Войтовича. — "ГПУ") і як дізнався, що йому 17 років, схопився за голову і плакати почав.
За хвилину Василь таки бере в американця всю пачку, відраховує кілька купюр.
— Візьми на сигарети, — віддає хлопцеві в камуфляжі, 22-річному Вікторові Лукащуку з Рівного. Той прийшов на поминки до намету самбірців.
Решту повертає Максові. Віктор виходить. Хвилин за 15 приносить у пакеті три хлібини, консерви "кілька в томаті", банку кукурудзи, декілька пачок мівіни та пляшку пива.
— Учора поминали, сьогодні поминаємо, так кожен день, — каже Василь. — Учора вночі китайські фонарики запускали — сто штук. На Західній Україні на поминках горілки не п'ють. Останній раз коньяк пили на Майдані, коли ще танцюльки з Русланою були (до побиття студентів 30 листопада. — "ГПУ").
В іншому кутку намету Віктор Лукащук розповідає, як 20 лютого штурмували Жовтневий палац:
— Ми забігаємо всередину, а вони сплять. ВВшників ми не били, а цим контрактникам трохи дали. Взяли у плєн тридцятьох. Двох моїх знайомих убили ті з жовтими пов'язками. Ми хлопцям пам'ятник на Грушевського поставили, — показує на мобільному фотографію гранітної плити.
Поминають перших загиблих — Сергія Нігояна, Михайла Жизневського і Юрія Вербицького. Потім заходить мова про політиків.
— На Майдані були різні люди. А так вийшло, що загинули ті, про яких тепер не соромно казати, що вони герої, — каже Василь Курій. — Якщо ті Юльки, ті Порошенки і вся остальна компанія нічого не зрозуміли, мені їх шкода. Коктейлі ще ніхто не ховав. Був я вчора на партійних мітингах — ті самі бабки з прапорцями. Політики не можуть дати ради. Можна голову зламати в тих кланах, мафіях, потоках, партіях. Що за діла — 40 днів, а від Вербицького (викрадений активіст Майдану зі Львова, його тіло зі слідами катувань знайшли 22 січня коло села Гнідин під Києвом. — "ГПУ") вже два місяці, а ще ніхто не покараний.
У Донецькому наметі біля обвугленого Будинку профспілок загиблих поминають чаєм і пряниками. Кажуть, напередодні попри "сухий закон" на Майдані випили по 50 г горілки. Батько загиблого 32-річного Івана Пантєлєєва з Краматорська на Донеччині приїхав пом'янути сина — не могли відмовити.
— Он жил в Жовтневом, приходил к нам часто в палатку. За четыре месяца тут все перезнакомились, — каже 40-річна Анжеліка Скударь із Маріуполя.
Її називають "мама Анжела", вона тут за старшого. Ставить на стіл тарілки з бубликами, пряниками, халвою. У пластикових стаканах заварюють чай із пакетиків. Мешканці намету злазять із двоповерхових ліжок, сідають за стіл. Хтось примощується з пряником на автомобільному сидінні, що лежить на підлозі. Анжеліка згадує, що після побоїща 18 лютого досі не можуть знайти хлопця із Сум, який жив із ними.
У донецькому наметі живе 51-річний Олексій Кузнецов — росіянин, родом із Санкт-Петербурга, знайшов дружину в Сумах і вже кілька років, як там осів. Олексій, з оселедцем на голові, вистригає машинкою козацького чуба товаришу.
— Этот кацап с осколками гранаты в пузе вынес еще четырех раненых, — каже про Кузнецова 44-річний Сергій Матвійчук із Донецька. — Он здоровый от природы, схватил горящий скат и швырнул его на 25 метров в "Беркут". Ему надо дать медаль "кацапский герой"!
Олексій розповідає, як він, поранений, знепритомнів біля Головпоштамту. У лікарню відвозити його побоялися. Забрали до себе кияни.
— Совсем чужие люди забрали меня домой, — згадує Олексій. — Повезли в сады на Героев Днепра — в частный сектор. Бабушка Таня дочку гоняла: "Надо водку, спирт, вату, нитки — бегом!" Достали из раны возле паха четыре металлических осколка и сами зашили. Я у них шесть дней пролежал, потом вернулся на Майдан.
— Ездил на несколько дней в Донецк, — каже Сергій Матвійчук. — Выхожу во двор с пузырем, бахнули. А пацаны начинают: "Вот вы там стоите, ментов бьете…". А я им: "Ша, пацаны! Как на зоне называют тех, кто на администрацию работает? Козлами! Значит, на антимайдане тоже козлы, они-то работают на ментов. То есть если вы за Януковича, значит вы уже автоматически козлы. А пацаны мне: "Да не гони". Короче, я хоть и не судимый, брат у меня судимый, но я им такой расклад дал: это была ментовская республика.
Сергій переживає, що східні області України можуть окупувати росіяни. Його мати залишилася сама в Донецьку.
— К нам в Славянск привезли автобусами полторы сотни россиян, — ділиться свіжими враженнями товариш Сергія 24-літній Олег Брейда. — Они там бегали несколько часов по центру со своими флагами. Поняли, что народ не ведется, и уехали. Если Донбасс оккупируют, то я днем по гражданке буду ходить, а ночью резать буду сколько смогу.
13 062 400 гривень виділить уряд сім'ям загиблих майданівців — героїв Небесної сотні.
— Пропоную українському уряду прийняти рішення про невідкладну виплату 100-кратного розміру мінімального прожиткового мінімуму кожній родині загиблих — це 104 сім'ї, — говорить прем'єр Арсеній Яценюк на засіданні Кабінету Міністрів минулої п'ятниці.
Уряд ухвалив це рішення одноголосно.
Прожитковий мінімум в Україні становить 1256 грн. Отже, кожна сім'я вбитого майданівця отримає понад 125 тис. грн.
4 
1
Коментарі