Із координатором громадської організації "Громадянський актив Дніпра" 40-річним Андрієм Денисенком зустрічаємося у кафе "Фешн бук" у центрі Дніпропетровська. Телефоном попереджає, що запізниться. Підходить за кілька хвилин, у джинсах та біло-зеленій картатій сорочці з коротким рукавом.
Сідаємо на салатовому дивані. Денисенко кладе два мобільні. Говорить українською.
— Дніпропетровщина цікава тим, що хоч і на Сході, але має сильні опозиційні настрої. Час від часу тут навіть перемагають кандидати-мажоритарники від опозиції. Та й Партія регіонів не демонструє відверто антиукраїнську позицію. Активних українофобів серед них лише двоє — нардепи Олег Царьов та Іван Ступак.
Підходить офіціант. Денисенко запитує, чи я снідав. Пропонує взяти їжу. Замовляє собі омлет із сиром, тости з лососевим маслом і зелений чай.
— Опозиційно налаштовані Нікополь, Марганець, Дніпродзержинськ, попри свій пролетарський характер, — продовжує. — У Дніпродзержинську ще 1990-го у міськраді сформували демократичну більшість із "рухівців" та близьких за духом партій. Тут зіграла свою роль історія заснування міста. Воно створене на основі старих козацьких селищ — Романкове, Кам'янське й Карнаухівка. Там досі все на сотні ділиться. Це забезпечує ґрунт для вільнодумства. Третина керівного складу всеукраїнської організації "Тризуб" імені Степана Бандери — дніпродзержинці.
А в Дніпрі опозиційні Жовтневий район і центр міста. Там живуть студенти й середній клас. "Свобода" на Дніпропетровщині здолала 5-відсотковий бар'єр саме за рахунок обласного центру (партія Тягнибока восени 2012-го набрала у Дніпропетровську 7%, по області — 5,2%. — "ГПУ"). Ми дослідили структуру виборців "Свободи". Близько чверті — держслужбовці. Дуже високий градус протестних настроїв якраз серед чиновників нижчої та середньої ланок.
Вони голосують за "Свободу", бо ті націоналісти чи тому, що це якнайдалі від Партії регіонів?
— "Свобода" для них — виразник протестних настроїв. Але є й певні світоглядні зсуви. Поступово відбувається геополітична й мовно-культурна поляризація, особливо серед людей із вищою освітою. У Дніпрі бути патріотом і трохи націоналістом стає модно. Все ж таки це не Донецьк, це справжня, повноцінна Україна, її серце — географічне, фінансове, етнічне.
Як зараз опозиція працює на Дніпропетровщині?
— Не дуже, — усміхається. — Передусім через залежність від влади і бізнесу впливових осіб з обласної "Батьківщини". А "Свободі", щоб робити серйозні кроки, бракує сил. Усе змінюється, і до 2015 року картина має бути кращою. Але поки що самостійно, без союзників, узяти владу в країні вона не готова.
Чому?
— "Свободі" треба посилювати кадри, актив середньої ланки, вчити — що таке влада і як її не лише беруть, а й здійснюють. Окрім того, партія поки що не наростила того силового потенціалу, який єдино і може змінити владу в Україні.
Але "Свободу" називають єдиною політсилою, що може не за гроші вивести тисячі людей.
— Під силовим потенціалом маю на увазі, що партія має працювати з відставниками правоохоронних органів, спецслужб, війська. Якщо ми говоримо про сто тисяч студентів, які вийдуть на Майдан і яких потім розженуть 30 тисяч "беркутівців", то "Свобода" має силовий потенціал. Це партія з високим бойовим духом, її прихильники "заряджені" протестно та ідеологічно. Але цього замало, щоби зламати режиму хребта.
Чому треба працювати саме з відставниками?
— Це досить молоді люди, від 40 років. Мають відповідні навички — володіння зброєю, оперативної роботи. З них можна сформувати мобілізаційні структури. А ще вони невдоволені владою. На початку правління Януковича відбувався масовий відтік людей із СБУ й органів внутрішніх справ. Ішли з політичних міркувань, не прийнявши "донецьких" і Партію регіонів. Також через матеріальні проблеми, бо скасували багато пільг та погіршили умови виходу на пенсію.
Пішовши цим шляхом, "Свобода" могла би вступити з режимом у пряме, лобове протистояння.
Не рано?
— Якби опозиція обрала курс на зміну режиму з використанням силового фактора одразу після укладання Харківських угод — на виборах у жовтні 2012-го ми мали би революцію.
Однак влада не змінилася. І що робити?
— Займатися самоосвітою. Працювати у громадських організаціях, політичних партіях. Самоорганізовуватися. І заходити у владу через існуючі опозиційні партії. На даному етапі треба використати їхній потенціал, бо він належить усьому народу. А, зайшовши у владу, брати на себе відповідальність та реалізувати проекти на рівні територіальних громад.
Але треба розуміти кінечність цих політичних сил і тих, що прийдуть за ними. Не переобтяжувати себе різного роду захопленнями й ілюзіями.
Це може тривати дуже довго.
— Не бачу короткого шляху. Ну, можна зайнятися бізнесом і побудувати свій маленький світочок. Але одного дня його зруйнують прокурорський наїзд чи рейдерська атака. А якщо й не зруйнують, то він ні на що не вплине.
Залишається вливатися в цю систему, поступово змінюючи її кров?
— Волів би діяти радикальніше, але не бачу ресурсу для таких змін.
Українцям треба готуватися до затяжної боротьби за права, ресурси і владу. Боротися доведеться не лише з місцевими, а й із певними світовими гравцями. Якщо ми не організуємося у різного роду групи — нічого не зможемо зробити. Можна багато говорити про таке начебто негативне явище, як клановість. Але на ньому і тримається світ.
Це видно на прикладі успіху Дніпропетровської єврейської общини.
— Так. Ліберальні ідеї про різного роду рівні можливості, соціальні ліфти й так далі — не більше, ніж красиві обгортки. Реально влада здобувається та реалізовується у зовсім інший спосіб. Є династії, є клани і те, що передається від батька синові.
Денисенку телефонують. Він перепрошує й виходить на кілька хвилин.
— Зараз Україна живе в режимі млявого природного розвитку, — продовжує. — Наш етнічний організм частково реанімувався після багатьох століть проблем і потихеньку набирає життєвої сили. Але її недостатньо, щоб започаткувати та втілити свій проект. Потрібен якісний стрибок. Думаю, реалізувати це здатні ті, кому зараз 20-25 років. Зробити це вони зможуть за 10-15 років, навряд чи раніше. І їм треба буде мати відповідне опертя. Того ж Михаїла Саакашвілі виростив Едуард Шеварднадзе.
Так само, як Віктора Ющенка — Леонід Кучма.
— Кучма і Ющенко більш подібні. У грузинському випадку величезні віковий та освітній розриви. Шеварднадзе зробив ставку фактично на своїх онуків. Потім вони переступили через нього. І це нормально, це — закон життя, а Грузія виграла. У нас свого Шеварднадзе не було. Ющенко міг би ним стати, але за вольовими якостями виявився нездатний здійснювати владу.
Піднімаємося з-за столу. Денисенко договорює на ходу:
— Раніше чи пізніше, хай за 40 років, Україна житиме цивілізовано. Це природний процес розвитку. Серйозно завадити йому можуть лише зовнішні сили на кшталт Росії.
Викладав допризовну підготовку
Андрій Денисенко народився у Дніпропетровську. 1995-го закінчив історичний факультет місцевого університету.
Працював викладачем допризовної підготовки в ПТУ, менеджером із реклами, збуту, журналістом. 2006-го був одним із засновників громадської організації ГРАД — "Громадянський актив Дніпра". Виступали за знесення радянських пам'ятників і повернення вулицям Дніпропетровська історичних назв. Останніми роками ГРАД відповідає за правозахист. Захищає підсудного у справі "дніпропетровських терористів" Дмитра Реву. Денисенко стверджує, що причетність того до терактів не доведена.
Член "Свободи". Радник голови партії Олега Тягнибока. Балотувався на довиборах до Дніпропетровської облради. Програв "регіоналу".
Розлучений, має доньку 10-річну Дарину.
4 
1
Коментарі
30