На вулиці Дорошенка у Львові перед продуктовим магазином "Родинна ковбаска" близько 18.00 розмовляють дві жінки. На вигляд їм років по 50. Фарбована білявка із завивкою скаржиться другій, у коричневому пуховику:
— Учора дочка заявила, щоб більше я нічого не купувала в магазинах, які належать "регіоналам". Ні в "Епіцентрі", ні в "Родинній ковбасці". Бо вона із друзями підтримує економічний бойкот.
— У суботу зранку я була в "Епіцентрі", купляла завіску в душову, бо стара геть потерлася, — відповідає друга. — Так перед гіпермаркетом стояли з десяток студентів, кричали, щоб ми ніц не купували. А де мені ще купити занавіску за 35 гривень?
— От я своїй Олі так і кажу: а ковбаску дрогобицьку любиш? А маселко натуральне? А де я, думаєш, то беру? То вона сказала, що не їстиме тої продукції. На дверях кухні плаката розвісила, де ті бренди написані й перекреслені.
— Давай, я тобі куплю, що треба, а дочці скажеш, що то тітка Марія все купила — не було куди діватися, мусила взяти.
У кав'ярні "Світ кави" за столиком біля вікна п'ють лате двоє дівчат.
— Ти екзамен із філософії як здавала? — запитує короткострижена брюнетка.
— За семестр попала всього на чотири заняття — два у вересні і два у жовтні, — відповідає повненька руда. — А як почався Євромайдан, то пар взагалі не було. Витягую білет, а там про класичну філософію Канта питання. Викладач: розказуйте без підготовки, то легке питання. А я: розумієте, не встигла підготуватися, місяць в Києві на Євромайдані стояла. А він: доведіть.
— Ти ж дома була.
— Витягла свій айфон і показую йому чужі фотки з Євромайдану, які позберігала на своїй сторінці "ВКонтакті". Каже: добре діло зробила, маєш четвірку.
За високим столиком на Різдвяному ярмарку біля Оперного театру у Львові п'ють глінтвейн двоє чоловіків на вигляд 30‑35 років.
— Колядувати ходив? — цікавиться чорнявий із сивиною у волоссі.
— Ой, найгірше Різдво, — відсьорбує із стаканчика товариш у чорному картузі. — Пішов із жінкою до кумів на другий день Різдва, заспівали "Ісус народився", засіяли. Горілки, ковбаски принесли. А потім зайшла мова за політику. Кум, як взнав, що я тиждень на Майдані в Києві був, ідіотом мене обізвав.
— А він шо, за уряд?
— Вийшло, що так. Каже: то все нероби там стоять. Він три роки будинки зводив у Чехії, наївся того Євросоюзу. Приїхав і став його ярим противником.
— І чим скінчилося?
— Забрав свою непочату пляшку й додому пішов.
— Мені мали протигаз передати, — високий чоловік років 40 підходить до дівчини на приймальному пункті у столичному Будинку профспілок. — Тепер це стандартний набір джентльмена — каска і протигаз.
Бере пакет, який йому подала дівчина, розгортає, витягує протигаз.
– 1992 року, — читає.
— Старий, — повз проходить сивий чоловік. — Щоб працював, не старіший за п'ять років має бути. Але ви натягніть усе одно — може, й захистить.
— Вдягатиму який є. Точно знаю, той Яник ні перед чим не зупиниться. Будуть газові атаки. Чув, такий газ пускатимуть, від якого в сон впадаєш, ніби у грипозний стан — наче з Росії той газ привезли. У преза психіка непередбачувана. Знайомий працює лікарем у Феофанії. Каже, коли Яник приходить до лікарів, змушує їх всіх очі опускати, нікому не дозволяє на себе дивитися прямо.
3 
1
Коментарі
4