Стоячи біля станції метро Печерська в Києві, не можна не помітити нових із гнутими дахами багатоповерхівок. Квадратний метр житла там коштує близько п"яти тисяч доларів. В одному з тих будинків уже кілька років живе соціалістка Валентина Семенюк. Через дорогу — її робота, Фонд держмайна, який вона очолила відразу після помаранчевої революції.
До парламентських виборів Валентина Семенюк жартувала, що керуватиме Фондом ще двадцять років, щоб повернути державі "Криворіжсталь". Зараз нова коаліція визнала право на це крісло за соціалістами. У Семенюк є шанси займати його ще років п"ять.
У робочому кабінеті Валентини Петрівни, як і в усьому Фонді, атмосфера 1980-х. Стіни обшиті лакованим деревом, старі столи, з десяток телефонів, нічого зайвого. З особистих речей — лише фото онуки.
Почали, звісно, з коаліції соціалістів і "регіоналів".
— Нам і раніше доводилося жертвувати "ізмами" заради країни. Два роки тому ми пішли на підтримку Віктора Ющенка. Тоді теж багато соціалістів написали заяви про вихід з партії.
Але ж ви втратили двох потужних політиків Юрія Луценка і Йосипа Вінського?
— Юрій Віталійович поспішив. Адже, ми входимо в уряд, де у нас передбачено право вето на будь-яке рішення. У нашій угоді прописано те ж саме, що і для помаранчевої коаліції. Він би побачив, що на ключові посади в уряді ідуть виробничники. Він міг би переконатися, що ми йшли на компроміси заради країни.
Семенюк каже, що вихід Луценка був несподіваним. У ніч, коли Мороза обрали спікером, Юрій Віталійович приїхав привітати його особисто. Привіз гарний сувенір у подарунок.
— Він за характером запальний, гарячий. Можливо, це ще по молодості.
Як до Вінського ставиться фракція, після того як він назвав усіх "ублюдками"?
— Я з ним вітаюсь у залі, і наші всі вітаються. Якимось жіночим двадцятим відчуттям я відчувала, що рано чи пізно це мало статися. І я про це не раз говорила Морозу.
Він що — поступово відокремлювався?
— Це було помітно. Мовляв, я вище всіх, перший секретар. Шановний, ти перший секретар, тому що я за тебе голосувала. Треба ж бачити життя, а не жити по шаблонах. Його замашки — сталінські. Така гарна манера курити сталінську трубку. Морозу доводилося ставати між нами, бо вже починали розмовляти нецензурною лексикою.
Коли ви вирішили співпрацювати з "Регіонами"?
— За день до оголошення помаранчевої коаліції Мороз дізнався, що "Наша Україна" підписує угоду з "Регіонами". Тоді Юлія Володимирівна терміново поїхала до президента. І фактично там почалися суперечки і розбірки. Я тільки знаю, що Мороз зустрівся з Януковичем. Той сказав: "Ну давай же щось будемо робити, бо інакше знову буде повторення вересня 2005 року". У нас, до речі, було рішення політради, що ми робитимемо все, щоб Мороз став головою Верховної Ради. Ми не були впевнені, що "Регіони" проголосують за Мороза. Сумнівалися в комуністах.
У вас не було внутрішнього спротиву підписувати угоду з "Регіонами"?
— Коли підписували угоду про помаранчеву коаліцію, у мене була боязнь. Усі знають про наші спори з Юлією Володимирівною. Я підписала, бо Мороз переконував: "Люди добрі, давайте будемо щось робити, вже на вулицю соромно виходити". Погодилися. Уже на першому зібранні сказала їм так: "Знайте, що жоден вкрадений об"єкт я прикривати не буду. Навіть якщо ти зі мною в помаранчевій коаліції, я все одно говоритиму правду". Такі ж слова я сказала і депутатам з антикризової коаліції. На своїй посаді я надивилася багато. Із трибуни люди борються з олігархами, а приходять до мене і просять продати їм заводик.
Турчинов намагався бити мене по руках під час голосування
Які хабарі вам пропонували? Які у вас взаємини з українськими олігархами?
— За одинадцять років у парламенті я навіть нікому не дозволила прийти і відкрити про це рота. А з олігархами я зустрічаюся часто. Навіть були такі, що їх Інтерпол шукає. Купували колись у нас об"єкти. Приїздили на переговори з Москви, Польщі. У мене для цього облаштовано дві кімнати. Під протокол, під стенограму. Тому я не боюся про це говорити. Зустрічалася з Віктором Пінчуком. Ми дуже спокійно поговорили. Він нічого не вимагав. Просив тільки не продавати "Криворіжсталь" індусам. Просив переконати в цьому президента.
При вас був створений реєстр державних підприємств. Виходить, не було відомо, що взагалі є в державі?
— Ще будучи депутатом я зрозуміла, що державним майном ніхто не управляє. Коли прийшла у Фонд, 99 відсотків керівників державних підприємств взагалі не мали контракту на роботу. Тобто, вони ні за що не відповідали, продавали, відчужували. Наприклад на київському заводі Петровського. Це стратегічний об"єкт, що заборонений для приватизації, а вони там навіть пам"ятник загиблим воїнам продали. Бо потрібен був кусочок землі для якогось кіоску.
Ви бачите по документах, як зловживали ваші попередники?
— Якщо я піднімаю документи, а там резолюція Кучми. Лист від голови адміністрації з проханням продати такий об"єкт чи такий пакет, і резолюція Кучми: "Чечетову. Продати". Що він мав робити?
Коли була бійка в парламенті, у вас було зіткнення з Турчиновим. Що сталося?
— Я йшла на своє місце. У проході стоїть Турчинов. Уже напхав у гніздечка для карток сірники і позаливав клеєм "Секунда". Стоїть і не дає пройти". Питаю його: "Турчинов, ти чого мене не пускаєш?". Він сказав, що не дозволить нам голосувати. Мене це сильно обурило. Хто він такий? Звичайно, я як жінка поправила його грудьми, — Валентина Петрівна підкреслила ці слова, розправивши плечі, — щоб він правильно став, і пройшла. Моє місце для голосування він не встиг заблокувати сірниками, тому намагався бити мене по руках під час голосування. А мені довелося кілька разів бити по руках його, коли він намагався забрати мою картку. І це колишній голова СБУ. Я б йому і сержанта не дала.
Читав, що ви колись керували драматичним гуртком?
— Давно це було. Колись я і на сцені співала "Степом, степом". Тепер уже не співаю, бо зірвала голос на виборчих кампаніях. Завжди була організатором. Дуже колись любила грати у футбол із хлопцями. А зараз не люблю навіть дивитися. Тепер обливаюся холодною водою. Люблю ходити в баню. Обтираюся зимою снігом.
Ви контролюєте всю державну власність. А що маєте самі?
— У мене є взятий в кредит гараж. Зараз мені надали службову дачу. Є три партійні машини: двоє "жигулів" із виборчих кампаній 1998–1999 років і ще одна жовта з радіомікрофоном. Звичайно, є дім в селі.
А де одягаєтеся?
— Мені допомагають мої дівчата. Помічниця їздить, підбирає. Вона знає мої розміри. Привозить, тут у кімнаті міряю. Я не вибаглива в одязі. У мене нема одягу від дизайнерів. Подобається Львівська швейна фабрика. Уже звикла одягатись скромно і відповідно до моєї заробітної плати (близько 18 тис. грн. — "ГПУ"). Сама їжджу купувати одяг у торговельний центр, раніше їздила на "Даринок". І ніяких проблем. Думаю, всі можуть це помітити.
На високій спинці шкіряного крісла, у якому сиділа Семенюк, висів яскравий бірюзовий піджак.
— От купила недавно, — показала Валентина Петрівна.
Народилася 4 червня 1957 року в селі Заріччя на Житомирщині
1974 — діловод Ружинської селищної ради
1977 — на комсомольській роботі
1982 — закінчила Житомирський сільськогосподарський інститут
1982 — бухгалтер, головний економіст Ружинської районної планової комісії
1990 — секретар Ружинського РК КПУ
1994 — обрана народним депутатом від Компартії
1998 і 2002 — обрана народним депутатом від Соцпартії
2005 — голова Фонду держмайна
2006 — обрана народим депутатом від СПУ
Коментарі
1