Показати "ГПУ" свій будинок донецький мільярдер Ринат Ахметов, 39 років, обіцяв відтоді, як став народним депутатом від Партії регіонів. Сказав: приїдете на ювілей футбольного клубу "Шахтар", тоді і покажу. Але так цього і не зробив. Тоді кореспонденти газети вирішили самі подивитися на резиденцію найбагатшого українця.
Будинок Ахметова — на території Донецького ботанічного саду, що на околиці міста. Асфальтовані доріжки цього занедбаного парку ведуть до озера, яке переходить у болото. Далі — чагарники. А вже за ними — цегляний паркан, на вигляд метрів із чотири заввишки. Уздовж нього стоять близько двадцяти кліток із собаками сторожової породи, схоже, алабай. Кілька десятків охоронців у військовій формі, з раціями чатують з усіх боків маєтку.
— Дом специально построен так, чтобы исключить возможность снайперского попадания. Ведь на жизнь Ахметова уже покушались три раза, — розповіла людина з близького оточення Рината Леонідовича.
Усі дерева біля будинку не вищі за паркан. Щоб побачити двір, довелося вилізти на дерево. Однак видно звідти лише верхній поверх — пастельні зеленуваті стіни і критий міддю дах. Помітно, що архітекторів будинку надихнув Маріїнський палац у Києві, де президент приймає найповажніших гостей.
Батько помер 15 років тому від хвороби легень
Ахметов додому потрапляє з іншого боку. Але звідти побачити будинок ще важче. Ряд кількаповерхових споруд утворюють парадний в"їзд до резиденції. Біля воріт — три камери спостереження. Через дорогу — пивзавод "Сармат", який належить Ахметову. Навпроти будують готель. Він огороджений таким самим парканом, як і будинок.
Найбагатший українець не завжди мешкав у хоромах. Народився на околиці Донецька, у селищі поблизу шахти "Октябрська". Там і досі живуть шахтарі у старих хрущовках, подекуди розбавлених скромними приватними будиночками.
Неодноразово Ахметов розповідав, що їхня сім"я дуже бідувала. Мовляв, йому з братом і батьками доводилося тіснитись у маленькому напіврозваленому будинку. Зараз від тих ахметовських руїн не залишилось і сліду. На їхньому місці — ще один палац, у якому проживає мати Рината Леонідовича, Надія. Його батько помер 15 років тому від хвороби легень. Біля воріт будинку цілодобово чатують двоє охоронців.
Сусіди кажуть, що Надію Ахметову бачать рідко. Більшість часу вона проводить у синовій фірмі "Люкс". Чим займається — не знають. У молоді роки вона працювала продавцем у магазині й інколи — на польових роботах.
— Я её уже месяца три не видел. А Рината встречал последний раз на похоронах отца, — розповідає сусід родини Ахметових. — Знаю только, что он никогда не работал. Учился плохо. Если вообще можно сказать, что учился. Всё лето играл с пацанами в кустах в карты. Правда, в футбол играл всегда. Боксом серьезно занимался, но дрался редко. Дети его и без этого слушались.
Сусіди розповідають, що заробляти гроші Ахметов починав з Олександром Брагіним, який жив на сусідній вулиці. Той у середині 1980-х працював м"ясником, а Ахметов організував у його магазині охорону.
У селищі дороги заасфальтовані лише в центрі та на рідній вулиці Рината Ахметова. Там же знаходиться супермаркет шахти імені Засядька. Вона належить іншому "регіоналові" — колишньому прем"єрові Юхиму Звягільському.
Дома был сумасшедший конфликт
Класний керівник найбагатшого українця Ізабелла Павлова, 79 років, не розповіла жодної історії про свого учня.
— Он был неприметным мальчиком. Худой, щупленький, с рыжими волосами, учился не очень. В школе появлялся редко, и всегда с перебитым носом, — згадує вчителька. — Я помню только, что он очень сильно занимался боксом. Постоянно приносил какие-то награды. Остальных ребят из класса тянул в спортивные секции. Некоторые до сих пор работают на него.
Учителька каже, що для земляків Ахметов — справжній герой. Якщо комусь потрібен новий телевізор або треба зробити ремонт у будинку чи дитину влаштувати в інститут, дзвонять до його помічника. А той ніколи не відмовляє.
— Он постоянно нам оплачивает собрания класса, юбилеи школы и ремонты в ней. Все мальчишки хотят быть похожими на него, — хвалить Ахметова Ізабелла Павлова.
Сам президент футбольного клубу "Шахтар" напередодні розповів "ГПУ", що шкільних щоденників не зберігає. Зате не розлучається зі своїми першими боксерськими рукавицями.
— Они были больше, чем я, — згадує він.
Футбол і бокс — не єдині види спорту, якими захоплюється нардеп.
— Я ещё занимаюсь у-шу. Только никому не говорите, — жартує. — В парламенте столько драк, что нужно их пугать чем-то новым.
Їздить найбагатший українець у броньованому шестисотому "мерседесі". У людних місцях Ахметова супроводжують близько десяти охоронців. Троє з них постійно поруч, решта губляться у натовпі.
Розповідає, що в дитинстві був хуліганом. І, граючи у футбол, розбив не одне вікно.
— А кто в детстве не хулиганил? В кого обычно влюблялись и уважали все девчонки? — запитує і сам відповідає:
— Хулиганов.
Проте свого першого кохання Ахметов згадати так і не зміг. Не пам"ятає він і першого поцілунку.
Зараз у нього двоє синів. Старший, Дамір, народився 1988 року, молодший — Алмір — 1997-го. Що означають їхні імена, батько не пам"ятає. Каже, що вони йому просто сподобалися.
— Я как-то ночью прочитал, что что-то хорошее. Но что — уже не помню, — запевняє.
Із синами Ахметов буває жорстким.
— Когда я узнал, что мой сын записался в футбольную школу "Шахтера", моментально его оттуда выгнал. Потому что не нужно тренера садить на шпагат. Ведь он будет думать, кому должен доверить место в составе — сыну президента (клубу. — "ГПУ") или талантливому мальчику, — пояснює свої педагогічні принципи власник "Шахтаря".
Сказав, що Дамір на нього образився, але піти проти волі батька не посмів.
— Он плакал. Вся семья стала против меня. Дома был сумасшедший конфликт. Скандал. Подговорили маму. Она прибежала ко мне вся в слезах. Сказала, что если меня что-то не устраивает, то клуб должен покинуть я, а не он.
Ахметов веде здоровий спосіб життя. Жартує, що це допомагає йому в парламенті.
— Видите, у нас такая фракция. Что-то не так — сразу голодовка, — сміється він.
Мільярдер розповів "ГПУ", як загартовується.
— Утром и вечером обливание. А зимой — на снег. Но в проруби я себя некомфортно чувствую. Поэтому предпочитаю походить по снегу босиком. Нужно постоять, произнести волшебные слова. Если это лето — то на травку с утреца. И с пятницы по субботу — сухая голодовка. То есть не пить и не есть сутки. Покушали в шесть часов вечера и — всё.
— Чого ви боїтеся?
— Во-первых, я не люблю ходить голодным. Во-вторых — болеть. А в третьих, я не хочу умирать.
3 
1
Коментарі
21