"Хлопці, заходимо. Треба розпочинати боротьбу за Україну!" — каже письменник 80-річний Дмитро Павличко до кількох десятків людей. У середу вони зібралися біля Спілки письменників у Києві. Це — особняк ХІХ ст. на вул. Банковій, за 100 м від Адміністрації президента. У ньому 1989 року створювали Народний рух України за перебудову.
Люди заходять у приміщення. Сідають за круглий стіл у залі зі старовинною позолоченою ліпниною.
— Левко, сідай біля мене. Ми з тобою найстарші, того не маємо триматися окремо, — каже Павличко до 81-річного Левка Лук"яненка.
Присуває до великого столу менший. Ставить два м"яких крісла.
Дрібними кроками до зали заходить колишній нардеп і дисидент 74-річний Богдан Горинь.
— Вітаю! — тисне руку Павличку.
— Та почекай із привітаннями. Якраз підпис ставлю, — відповідає Дмитро Васильович і підписує "Відозву до українців і патріотичних партій, які стоять на позиції збереження України".
— Підпис Євгена Сверстюка є? — мружиться Павличко над аркушем. Встає і зачитує текст відозви:
— Режим Януковича перетворився на ліквідаційну комісію нашої держави. На догоду московським покровителям він веде наступ на українську мову, свободу слова, перекреслює перспективи європейського розвитку. Тому ми закликаємо створити народний комітет порятунку.
Залою передають звернення. Усі підписують.
Треба обхитрити всіх. Треба, щоб у нас не було голови
— Сьогодні кожен із політиків хоче, щоб об"єднувалися навколо нього. Але треба обхитрити всіх. Треба, щоб у нас не було голови, — каже Левко Лук"яненко. — Треба подумати, як ми будемо протистояти владі. Це може бути зупинка автотранспорту, блокування владних установ.
— Алгоритм нашої перемоги лише в єднанні, — додає екс-нардеп 47-річний Михайло Ратушний.
— Щоб наше зібрання мало результат, треба відозву донести в кожне село, містечко. Треба організовано розіслати її, — стиха каже Богдан Горинь, спершись руками об стіл. — У кінці 1980-х було ще важче, але ж ми вистояли. Тому й зараз мізинчикам, дрібним партіям не треба відлучатися в різні сторони. Треба буди одним кулаком.
Під стіною на стільцях сидять народні депутати від блоку "Наша Україна — Народна самооборона" Борис Тарасюк, В"ячеслав Коваль і Володимир Стретович.
— Хлопці, — звертається до присутніх Павличко. — Краще, щоб у нас був оргкомітет, а потім уже політичні сили мають створити комітет порятунку. Бо так не захочуть іти.
Одноголосно підтримують це. Встає голова Спілки письменників, нардеп-"бютівець" Володимир Яворівський, 67 років:
— Ми маємо діяти швидко. Бо Янукович за півтора місяця здав більше, ніж попередні президенти за всі роки незалежності. Штаб у вас уже є тут. Можете хоч щодня в Спілці збиратися.
Вирішують, коли запросити до себе політиків.
— Та я всіх учора обдзвонив. Той у поїзді, той у літаку. Анатолій Матвієнко сказав, що вдома, але чомусь не прийшов, — каже Павличко.
— Тоді всім треба негайно розсилати телеграми, запрошення, щоб вони прийшли 10 травня, — говорить Яворівський.
Біля вхідних дверей стоять прес-секретар і особистий фотограф екс-прем"єра Юлії Тимошенко.
— Тут зараз є Юлія Володимирівна. Але вона не хоче ні на кого тиснути, — говорить Яворівський.
— Де ви її сховали? Запрошуйте, — каже на це Павличко.
— Зараз покличу, — відповідає "бютівець". Швидко встає й виходить.
Для 49-річної Юлії Тимошенко присувають до столу ще один стілець. Вона заходить усміхнена в темно-зеленій сукні й туфлях на високих підборах.
Той у поїзді, той у літаку. Матвієнко сказав, що вдома, але чомусь не прийшов
— Вітаю вас! — каже й опускає очі. Сідає.
— Ми вас теж вітаємо. Але щоб на нас не падала тінь, що ми хочемо вас зробити лідером нашого комітету, то давайте ви просто посидите і послухаєте, — каже Павличко.
— Я просто була тут поруч і вирішила зайти вам подякувати за ініціативність. Ви змогли стати над політиками і показати, що можливе об"єднання і без лідерства, — стиха продовжує Тимошенко.
Опирається на поручень крісла. Читає відозву. Ставить під нею свій підпис.
— У нашому об"єднанні мають бути не тільки політики й інтелігенція. Мають бути прості люди, робітники, студенти. Ніхто не повинен чекати, доки його запросять. Приходьте, стукайте, ламайте двері, доки остаточно не зламали Україну, — говорить Павличко.
3 
1
Коментарі
16