— Зараз так: прийшов на роботу, глянув, чи всі живі-здорові, й поїхав додому телевізор дивитися, — каже знайомий бізнесмен. — Продаж на нулі, ніяких нових угод, зарплату людям нічим виплатити.
— То їдь на Майдан, — раджу.
— Та я вже там був, — махає рукою. — Прийшли лідери опозиції, прокричали "Банду — геть", сіли у джипи та й поїхали свої дупи гріти.
В українців так часто бувало: всі хочуть, щоб хтось зробив усе за них. 1918-го велику країну вийшли захищати від більшовицьких банд 300 юнаків. Під час хрущовської відлиги та брежнєвського застою на опір спромоглися одиниці. Коли 1970-го вбили художницю Аллу Горську, поет Василь Стус писав: "Горстка нас. Малесенька шопта лише для молитов i сподiвання". А що ж народ? Та так, як і за часів Тараса Шевченка: "А братія мовчить собі, витріщивши очі! Як ягнята: "Нехай, — каже, — може, так і треба".
Тож не дивно, що теперішні можновладці поводяться так цинічно, зухвало і нахабно: "Той мурує, той руйнує, той неситим оком за край світа зазирає".
Ухвалені Верховною Радою минулого тижня закони, що обмежують свободи та права громадян, свідчать: президент і його соратники увірували у свою цілковиту безкарність. А парламентська опозиція вкотре показала свою безпорадність. Перешкодити ухваленню цих законів не змогли. А гнівні заяви про узурпацію влади, кінець парламентаризму, поліцейський режим тощо ми чули не раз. Заклики до світової спільноти запровадити санкції проти української влади тільки погіршують похмуру картинку. Виходить, ми не можемо навести лад у себе в державі.
У Липневій революції 1830-го у Франції провідну роль грали банкіри, які повстали проти влади старої аристократії. Вони й отримали з цього зиск. Середня й дрібна буржуазія почувалася ошуканою і 1848 року вийшла на барикади відвойовувати й собі права. Пролетаріат "прокинувся" 1871-го, ставши рушійною силою третьої революції. Лише після цього у країні склалася політична структура, яка панує дотепер і базується на соціальній домовленості.
Помаранчева революція була бунтом мільйонерів проти мільярдерів. Тепер, схоже, настала черга вийти на вулиці представникам середнього і малого бізнесу. Однак вони воліють дивитися Майдан по телевізору, нарікати на опозиційних лідерів та чекати бунту олігархів проти "сім'ї". Але іншої опозиції в нас немає, а розколоти владу можна тільки ударами ззовні. Зсередини вона не посиплеться, хоч би скільки разів ми проспівали гімн України. Цю революцію має здійснити середній клас.
7 
1
Коментарі