"Регіоналку" змусили годину говорити українською

Нардеп від Партії регіонів 38-річна Олена Бондаренко в середу вранці відвідала в Рівному обласну лікарню.

Близько 11.00 до конференц-зали сходяться завідувачі відділень, лікарі та медсестри. У приміщенні 110 крісел. Місць вистачає не всім — дехто стоїть під стіною.

— Відкрийте вікна, нема чим дихать! — гукають із зали.

На зустріч Олена Бондаренко приїжджає вчасно. Присутні розглядають її та помічницю. Дехто фотографує їх на мобілки.

— Добрий день! Якщо дозволите, буду говорити рідною російською мовою, — каже "регіоналка". Вона народилася в Макіївці на Донеччині.

— Пані народний депутат, ми всі знаємо вас як ярого захисника відмираючих регіональних мов — гагаузької, мадярської, румунської і особливо російської, — встає хірург 71-річний Мирослав Семанів. Позаторік він був головним лікарем закладу, а тепер очолює інформаційно-аналітичний відділ. — У нашому регіоні більшість населення говорить невідмираючою українською! Просимо вас, як державного службовця першого рангу, користуватися державною мовою.

У залі починають сміятися та аплодують. Олена Бондаренко на секунду замовкає, але переходить на українську:

— Добре.

— Диви, яка вона спокійна. А я чось думала, зараз ще визвіриться на нас, що зробили зауваження, — шепоче одна медсестра іншій. — "Регіони" ж не привикли, щоб їм хтось перечив.

Медики розпитують нардепку, коли настане обіцяне покращення життя і як подолати корупцію. Скаржаться на бідність, низькі зарплати й нестачу коштів, які виділяють на медицину.

— Я вам скажу, де взяти гроші. По-перше, не віддавайте свій голос за мовний законопроект — кажуть, на нього 17 мільярдів треба. От вам і гроші, — знов піднімається Мирослав Семанів. — А ще треба заборонити нашим бізнесменам офшори. Хай їхні капітали залишаються тут і податки з них беруть, як і має бути.

— Ну, заборонити — це комуністичний метод, — відказує Олена Бондаренко. — Треба зробити так, щоб їм самим було невигідно.

За годину "регіоналка" не витримує і знову просить дозволу перейти на російську. У залі вже не заперечують.

Зустріч триває близько 2 год. По закінченні Олена Бондаренко підходить до Мирослава Семаніва — попрощатися. Тисне йому руку.

— Я боялася, що мене інакше сприймуть — буде якась напружена атмосфера. А вийшло добре, — дякує українською і виходить на вулицю.

— Спокійна така жіночка, досить врівноважена, — ділиться враженнями Мирослав Семанів. — Після того мені цілий вечір друзі та колеги надзвонювали — одні підтримують, а інші дивуються, бо це ж "Регіони". А я нікого не боюся — за свій вік достатньо різних людей повидав. Якщо боятися, то й жити не варто.

— По всей видимости, у этих людей нет такого преимущества, как у меня. Я двуязычная — знаю и русский, и украинский, — коментує Олена Бондаренко наступного дня "ГПУ". — Перейти с русского на украинский для меня без проблем — единственное, что мозг все равно работает в режиме перевода. Но здесь более сильный должен уступить более слабому. Я буду рекомендовать им учить русский, потому что это язык международного общения. Пример с Ровно показал, что, к сожалению, на Западной Украине есть люди, которые говорят только на одном языке.

×