— Порошенко — дипломат. Він не дозволить собі "тика­ти" комусь, якщо поперед­ньо не перейде на інший рівень стосунків зі співрозмовником, — каже київський психолог Валентина Домська, 50 років.

Вона аналізує поведінку Петра Порошенка й Володимира Путіна під час переговорів у Мінську 12 лютого. Український президент звертався до російського на "ти", а часом два лідери зривалися з місця і кричали один на одного, за інформацією журналістів.

— Коли президенти зустрічалися восени, стіл переговорів більше нагадував пісочницю, де намагалися помирити хлопців, які ніколи не товаришували. Війна зблизила їх. Хоча видно, що знайомі не один рік. Порошенко завоював певний авторитет у Путіна. Це не Янукович, який під час останнього візиту до Москви ніяковів і метушився, коли бачив російського президента. Порошенко почувається з Путіним на рівних. Януковича можна було тримати на гачку, а з ним треба домовлятися.

На "ти" звертаються один до одного друзі, приятелі, родичі й люди одного віку. Перехід від "ви" до "ти" можливий за спільною домовленістю. Але пропозиція перейти на "ти" має йти від старшого. Путіну — 62, Порошенко — на 13 років молодший.

Для Петра Олексійовича перехід на "ти" є виграшем. Він навчився ставити Путіна на місце й подолав свій страх перед країною-агресором. Він готовий жертвувати відносинами з колегою, аби це принесло мир його країні.

Валентина Домська дає психологічну оцінку відносинам між Путіним і Порошенком.

— Підборіддя Порошенка свідчить про відразу до співрозмовника. Путін дивиться лукаво, його ніс говорить про агресію й підступні наміри. Російський президент на півголови нижчий від нашого, але намагається дивитися на нього зверхньо. Помітно, що через свій зріст комплексує, тому поряд із Порошенком стає рідко. Коли їх змушують потиснути руки один одному, Путін зберігає дистанцію. Він завжди стає ближче до Меркель, бо вона — нижча за нього.

Путін почувається впевненіше, коли сидить. Хоча є відео з переговорів, де президенти Росії й України вмостилися один навпроти одного в кріслах. Путін підігнув ноги під крісло, а потім сховав під стіл. Порошенко навпаки — витягнув ліву ногу й направив носок назустріч Путіну. Він вимагає до себе поваги. Налаштований на діалог, хоче, аби йому вірили і на нього розраховували. Але принести в жертву себе чи країну не дозволить. Розуміє, що говорити з Путіним — це все одно, що битися головою об стінку.

На деяких фото Порошенко має червоне обличчя. Це видає його хвилювання, занепокоєння, йому важко приховувати емоції. Петро Олексійович невиспаний, виснажений, втомлений, але здатен зібратися докупи. Путін же в перерві виглядає відпочилим, а після переговорів — дещо пригніченим і спустошеним. Він ховає ліву руку в кишеню — має запасний план і не здасться без бою.

Путін і Порошенко — не друзі. Але й не вороги, як багатьом хотілося б думати, — пояснює психолог. — Якби не було конфлікту на Донбасі й анексії Криму Росією, між ними склалися б непогані стосунки. Вони могли б стати друзями. Путіну з Порошенком працювалося б легше, ніж з Януковичем. Поза державними справами вони допомагали б один одному нарощувати свої фінансові капітали. Не факт, що від таких теплих взаємин між президентами виграли б українці. Але домовитися про дешевший газ і кредити від Росії Петру Олексійовичу було б не складно.

Путін і Порошенко розуміють один одного з півслова. В обох комплекс "відмінника", обидва амбітні й самозакохані, напористі й категоричні, понад усе прагнуть залишити слід в історії і не заплямувати своє ім'я.

Путін не сприймає переговори всерйоз і порушуватиме домовленості. Дипломатичні маневри не принесуть миру, доки Путін не отримає те, за що воює. Відступати не в його стилі. Він звик показувати силу, а не спину. Мир для нього — це поразка. На Путіна можуть натиснути Сполучені Штати чи Німеччина, але не Україна.

×