Середа, 24 жовтня 2012 05:15

"Про Юльку ми думаємо від душі, а про Януковича — гад"

— Анекдот про Януковича розкажу, — розмахує руками 47-річний Валерій Степанюк. Він невисокий у чорному спортивному костюмі. У неділю торгує солодощами на ринку в селищі Ратне Волинської області. Великий базар тут буває раз на тиждень.

— Молиться Янукович у церкві. Просить Бога, шоб дав того і того. Біля нього баба: "Господи, дай мені хоч 2 тисячі гривень, бо така бідна". Янукович намагається молитися, а біля нього баба все: бу-бу-бу. Дав він їй грошей, шоб успокоїлася. Баба порахувала — 1800. "Боже, знайшов через кого гроші передавати".

З десяток людей біля Валерія Степанюка довго сміються. Базар саме в розпалі. Народу багато. Біля входу до ринку в наметі торгують з коробок овочами та фруктами. Праворуч у трьох пластмасових баліях плаває річкова риба. Підходить подружжя. Доки чоловік вибирає рибини, дружина тримає на руках 3-річну дівчинку.

— Сьогодні придбали пральну машинку, — розповідає 35-річна Лілія. Прізвище не називає, бо "не любить бути в центрі уваги". — Склали мою і чоловіка зарплату. Тепер шукатимемо, в кого позичити гроші, щоби цей місяць прожити. 17 років працюю вчителем у школі в селі за 20 кілометрів. Живе там 350 людей. Усі їдуть звідти, нема роботи. Хто лишається, мусить працювати на полі. Школа у нас маленька. У середньому вчитель отримує 2 тисячі гривень без премій. У більших школах — 3 тисячі. Залежить від кількості перевірених зошитів, наповненості класів, кваліфікації. У мене троє дітей. Їх треба прогодувати, в школу зібрати. Чоловік удома доглядає найменшу. У селі нема садочка. Діток дошкільного віку 20 набереться. Мрію старшого сина повезти на море. Він хворобливий, кашляє. На вчительську зарплату не проживемо. Картоплі вродило дай Боже. Здавали по 70 копійок за кіло. Тепер лежить, нема їй збуту. Мусимо тримати свиней, корову. Молоко нікому не потрібне. Ратнівський молокозавод збирав його за гривню 80 — вода газована дорожча. Але й тих грошей людям заборгували. Робили забастовки, казали на Київ підемо.

— В Україні буде порядок, коли до влади прийдуть нові молоді люди, — перебиває продавець, беручи в жінки гроші за 1 кг коропів.

— Шо ти говориш? Дивися, ше посадять, — підходить до підприємця літній чоловік, поправляє шкіряну кепку на голові. — Коли картоплю брали по 3 гривні, люди на базар сунули, не можна було пройти. Буду голосувати за того, хто поміг селові. Степан Івахів (мільйонер, депутат Волинської облради. — "ГПУ") окна поставив у школах, кришу поміняв, на медпункти дав гроші. Хоч перед виборами поміг, потім нічо п'ять років не робитиме. Не казатиму, як мене звати. Мені нема за шо переживати. Тримаю хазяйство, є жінка, діти. Роблю трактористом. Тисячу дадуть — і то буде добре.

Чоловіки йдуть до найближчого кафе. На дверях плакат із Віталієм Кличком.

— Повісили, то шо мені жалко, — говорить офіціантка.

Всередині темно та накурено. За двома столиками чоловіки п'ють пиво і горілку. Один у чорній шкірянці прямує до виходу. На шиї має широкий срібний ланцюжок.

— Я трохи випив, зараз вам шось нарозказую, — сміється Сергій Барей, 36 років. — Я в Москві вісім років працював інженером із постачання на будівництві. Заробляв добре. Місяць, як приїхав. Замучила суєта московська. Туда точно не вернуся. Моя жінка-росіянка там осталася. У нас двоє діток спільних, ше один — її від першого шлюбу. Не знаю, чи захоче сюди. Зараз працюю автомаляром. Тут можна ті самі гроші мати. Люди наші ліниві, некультурні. Всі жалуються на срач, а ніхто не прибере. Во, ідіте, підмітайте асфальт. Йде якесь, кінчається у нього пачка сігарєт — кидає мені в двір. Яка влада, такі й люди.

Під стіною квіткового магазину сидять двоє літніх жінок. Продають горіхи, жоржини, яблука, розсаду алое.

— У мене пенсія була 900. Тепер тисяча і 6 гривень зробили. А сахар зараз 7,50. А влітку був 5,60. Наценку роблять на всєму, — жінка у синьому плащі тримає на колінах передвиборну газету УДАРу. — Якби пенсії вистачало, то города би не садила і не несла сюди. А ше ж вони хваляться, шо побільшає газ. Юльку звинуватили. Нашо нам рускій газ, як у нас свій є?

— Про Юльку ми думаємо від душі, а про Януковича — гад, — відмахується інша. — Він її боїться, то в тюрму всунув. Моя дочка на пенсію мала вийти через три роки. Тепер через дев'ять зможе — так зробив Янукович.

Під парканом торгує овочами і фруктами Павло Пенкевич, 55 років. Сидить під великою червоною парасолею.

— У Києві підприємці платять єдиний податок 215 гривень. У Ратному — стільки ж. Ше 200 з лишнім — до Пенсійного за найману особу. 150 гривень за місце у селищну раду. Два рази обкрадають. Чи то якийсь депутат спросоння чи з бодуна написав такий закон для підприємців. У людей нема грошей. Візьмуть кілограм-два помідорів і підуть. Наш клієнт — білорус. У нас дешевші продукти. Їхня влада зробила недавно, що можуть їхати в Україну не частіше, як раз у вісім днів. Всьо во благо народа.

— Чи вам не стидно, шо такий персик гнилий продали? — підходить до намету жінка і віддає продавцю плід.

— Ви ж самі вибирали. Народ у нас обозльонний, — Пенкевич взамін гнилого дає покупцю два свіжі персики. Сідає на табурет, поправляє чорну кепку та закурює. — Після виборів нічого не поміняється, там усе куплено. Якийсь мільйонер вставив вікна у школах. Після виборів усе відіб'є, ше більше вкраде у людей. Жоден не похвастається, шо построїв фабрику, дав людям роботу. Міняти з корнем усе треба. У Ратному на 10 тисяч насілєнія немає жодної бібліотеки, кінотіатра. Стоїть 30 барів. Молодьож там сидить. Я інвалід третьої групи. Міг би бути вдома на 900 гривень. Але працюю, стою мерзну, бо хочу шось мати. Вся Україна торгує. Хто не хоче — ходить просить.

За 200 м від базару стоїть єдиний у райцентрі намет із виборчою агітацією. Двоє дівчат у бордових кепках і куртках роздають газети УДАРу. Люди підходять зрідка. По обіді торговці збирають свої намети. За ними — й агітатори.

За перемогу борються троє

Ратне розташоване за 25 км від білоруського кордону. Через селище проходить автомагістраль із Білорусі до Румунії. Найзаможніші місцеві жителі — працівники української митниці. Мають добротні будинки, престижні авто.

Ратне входить до виборчого округу №21, що включає Ратнівський, Ковельський, Шацький та Старовижівський райони. Тут 157 тис. виборців, 13 кандидатів. Запекла боротьба точиться між трьома: Степаном Івахівом — мільйонером і депутатом Волинської облради, головою Ковельської райдержадміністрації Іваном Смітюхом, який є братом нардепа-"регіонала" Григорія Смітюха, та депутатом облради Ігорем Гузем, який іде від Об'єднаної опозиції. Івахів і Смітюх — самовисуванці.

 

Зараз ви читаєте новину «"Про Юльку ми думаємо від душі, а про Януковича — гад"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

107

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 921
Голосування Який результат покаже збірна України з футболу на Євро-2020/21?
  • 1) не вийде з групи
  • 2) дійде до 1/8 фіналу
  • 3) дійде до 1/4 фіналу
  • 4) дійде до 1/2 фіналу
  • 5) дійде до фіналу
  • 6) виграє турнір
Переглянути